Степан з коханкою прийшли до його дружини, хотіли майно поділити, але тут для коханки чекав сюрприз

— Степане, зрозумій, такі чоловіки, як ти, на дорозі ж не валяються, — впевнено сказала Алла. — Ти вже мені повір. Я брехати не стану. І не тому, що люблю тебе більше за життя, а тому що так воно і є насправді, Стьопа. Ти мені віриш?

— Вірю, звісно, ​​— погоджувався Степан. — Тільки тобі й вірю. Та хіба ж я й сам не знаю? Я знаю.

— Виходить, Стьопа, що не знаєш, коли дозволяєш своїй дружині так поводитися з тобою, — сказала Алла. — Ні, щоб узяти та відповісти їй по-чоловічому! Ти плазаєш перед нею. Ти, Степане, чоловік! І має пам’ятати про це постійно.

– Так я пам’ятаю.

– І на дорозі ти не валяєшся!

— Не валяюсь.

– А твоя Маша? – Алла зробила здивовані очі. — Вона ж тебе в гріш не ставить. Хіба так можна, Степане?

– Ось! – сказав Степан. – Це ти правильно помітила, Алло. Не цінує Машка мене. А головне, ображає даремно.

– Господи! – сплеснула руками Алла. — Ображає? Як?

– Як?! – вигукнув Степан. — Вона проти моїх зустрічей із друзями. Каже, що їй не подобається, що я цілими днями з ними. А це ж мої найкращі друзі, Алло. Я з ними, можна сказати, все життя!

– Господи! – Вигукнула Алла. – З друзями бачитися не дає! Та вона відьма у тебе, Стьопа. З ким вона тобі бачитися не дає?

— Та яка різниця, — відповів Степан. — Їй усі мої друзі не подобаються. Каже, що вони мене до в’язниці доведуть. А чого раптом їм мене до в’язниці доводити? Та якби тільки це, Алло.

— Невже ще якось ображає? — злякано спитала Алла. — Мало того, що з друзями бачитися не дає, то вона ще й… А як вона тебе ще кривдить?

— Підозрами ще кривдить, — відповів Степан. — Замучила настільки, що сили більше немає. Впевнена, що я їй зраджую.

— Хіба вона знає про нас, Стьопа? – здивувалася Алла.

— У тому й річ, що нічого не знає, — сказав Степан. — Я ще можу зрозуміти, якби вона мене застукала з тобою. Але ні. Одні порожні підозри.

— На чому ґрунтується?

— Каже, що серцем відчуває, — відповів Степан. — На цьому й будує усі свої підозри. Хіба це не смішно? Серцем вона чує!

– Смішно, звісно, ​​- погодилася Алла. — У житті нічого смішніше не чула.

— Ось ти, Алло, ти теж гарна, розумна жінка,— сказав Степан,— хіба ти можеш відчувати серцем, зраджую я тобі чи ні?

— Та що ти, Степане! — вигукнула Алла. — Звичайно, я цього не можу відчувати. І ніхто не може. Твоя дружина просто не любить тебе, от і мучить своїми причіпками. Кидай ти її, Стьопа. І йди до мене. Я тобі і з друзями бачитися дозволю і підозрами безпідставними доводити не стану.

— Кидати? — багатозначно відповів Степан. – Іти?! Легко сказати. Адже ми вже десять років разом. Знаєш, скільки добра за цей час разом нажили?

– Багато? – Запитала Алла.

— Квартира, дача, машина,— перераховував Степан,— гараж теж недавно купили. А меблів у нас, Алло, знаєш скільки? — Степан махнув рукою. – Сказати страшно. І як таке лишити? Адже спати згодом спокійно не зможу.

— Які ти речі кажеш, Стьопа, страшні, — злякано сказала Алла.

— А побутової техніки скільки? — вів далі Степан.

– Скільки? – тихо прошепотіла Алла.

– Багато! — рішуче відповів Степан. — Я вже не говорю по дрібницях. Посуд там та інше. А в неї ще й кільця, і персні, і брошки, і сережки? Адже все грошей вартує. Все придбано, коли ми були разом.

— І це ти все їй купував? – Запитала Алла.

— Робити мені нема чого, — відповів Степан. — Це вона сама собі купувала. На власний кошт. Але справа не в цьому. Адже воно все одно спільно нажитим вважається, так? Так! А ти кажеш «Кидай». Як таке кинути, Алло? Адже серце у мене не кам’яне. Боюся, не витримає.

— Не любить тебе, Стьопа, — сказала Алла. — Бачить Бог, не любить. Якщо змушує тебе такі муки нести.

— Та я й сам розумію, що не любить, — сказав Степан. – А що робити? Доводиться жити із нею. Адже у нас ще двоє дітей.

«А ось те, що у вас двоє дітей, Стьопа, це добре, – подумала Алла. — Тут можна провернути одну хитру комбінацію».

– А діти – твої? – Серйозно запитала Алла. – На тебе записані?

— Мої, звісно, ​​— відповів Степан. — А то як же! Спільно нажиті.

— У такому разі, Стьопа, вважай, що всі твої проблеми вирішено, — сказала Алла. Ми з тобою, Стеьопа, дивись, що зробимо. Ти від неї підеш і забереш усе. А дітей їй залишиш.

— А хіба можна так? – здивувався Степан.

– Можна, звичайно, – сказала Алла. — Я навчу тебе, як це зробити. Ми зіграємо на її материнському почутті. Ти колись дружині сказав, що з відрядження повертаєшся?

— То це, — згадував Степан. – Через три дні.

— Значить, за три дні ми разом до неї підемо, — сказала Алла.

Минуло три дні.

Алла і Степан прийшли в квартиру до Маші ближче до вечора. Розмова відбувалася на кухні. Алла одразу пояснила Маші, що від неї потрібно.

— Ну, голубонько, сподіваюся, Ви все зрозуміли? – запитала Алла.

— Якщо щиро, то я нічого не зрозуміла, — сказала Марія. — З якого дива я повинна віддати Степанові квартиру, дачу, машину, гараж і все інше?

— Бо інакше Степан забере ваших дітей, — сказала Алла. — Зрозумійте, якщо Ви відмовитеся, Степан все одно забере половину всього та ще дітей на додачу. Як батько, він має на це право. А я йому поможу. У мене багато добрих адвокатів.

Тому, Маріє, моя Вам порада. Не будіть лихо, поки воно тихо. Навіщо Вам зайві неприємності? Ну? Погодьтеся, що заради дітей можна пожертвувати багатьом. Так?

– Так, – погодилася Маша. — Заради дітей я готова пожертвувати будь-чим і не лише квартирою. Я тільки одного не зрозумію, а як він у мене половину всього забере.

– При розлученні, – спокійно відповіла Алла. – Спільно нажите майно ділиться порівну.

— При якому розлучені? — злякано спитала Маша і подивилася на Степана.

Степан здивувався і подивився на Аллу.

— При якому розлученні, Алло? — спитав Степан.

— При вашому, Степане, розлученні, — сказала Алла. – Яким же ще?

— Але ж ми не одружені, — сказала Маша.

Алла подивилася на Степана.

— Не одружені, — підтвердив Степан. – А ти не знала?

— Як не одружені? – тихо промовила Алла. — Ти ж казав, що десять років разом… Двоє дітей. Чому?

– Вона не хоче, – сумно відповів Степан і кивнув на Машу.

– Маріє! – вигукнула Алла. – Як це розуміти?

— А навіщо такий чоловік? – Запитала Маша. — Я й раніше в ньому, як у чоловікові, сумнівалася, тому й заміж за нього не йшла. Я відчувала, що він обманює мене. А сьогодні Ви це підтвердили, Алла, розповівши, як сильно ви обоє любите одне одного.

— Але ж він батько Ваших дітей, Маша! – Вигукнула Алла. — Невже цього було замало?

— Звісно, ​​недостатньо, — сказала Маша. — Ні, як батько, він дуже гарний, але як чоловік. На жаль. І тому, Алло, я й не зрозуміла, як ви хочете відібрати у мене половину майна та дітей на додачу? Поясніть?

– Іншим разом, – сухо відповіла Алла. — Зараз я надто втомилася. Так багато з’ясувалося. Мені треба подумати. Я поки що не розумію, що саме Степану належить, і як саме ми це у Вас відберемо, Маша. Але я обіцяю, що так просто цю справу не залишу. А інакше що виходить? Що Степан взагалі нічого не має. Чи що?

– Виходить так, – сказала Маша.

— Речі він може зібрати свої? – Запитала Алла.

– Речі? – Здивувалася Маша. – Це голосно сказано. Останнім часом Степан частіше жив у мами.

— Поруч із метро, — сказав Степан.

— Тож щодо речей — це туди, — продовжила Маша. – Хоча ні. Вибачте. Зовсім забула. Тут його зубна щітка, мочалка, бритва і ще деякі дрібниці. Я вже давно зібрала. Добре, що не викинула. Як відчувала. Зараз принесу.

Степан почав жити в Алли.

– Нічого, – сказала Алла. – Ще не все втрачено. Ми ще поборемося, Степане! Поборемося. Я так просто цю справу не залишу. Одружуватись вона, бачите, за нього не хоче. Усі хочуть, а вона не хоче. Бачили?

— Це жахлива жінка, Алло, — скаржився Степан, — якби ти знала, як вона мене ображала.

– Я знайду на неї управу, – сказала Алла. — Це треба до такого додуматися! Десять років живе із чоловіком, у них двоє дітей, а вона заміж за нього не хоче! Не розумію. Я все з’ясую і з цією справою розберусь. Чого б мені це не вартувало. Щось ми в неї точно відчепимо.

— Дай Боже, — тихо сказав Степан.

На з’ясування та розгляд пішов рівно місяць. За цей час Алла, по-перше, нічого у Маші не відчепила. По-друге, дуже добре зрозуміла, чому Маша не поспішала виходити заміж за Степана. А по-третє, дізналася, що скоро стане мамою.

— Будь моєю дружиною, Алло, — сказав Степан, коли дізнався, що втретє стане батьком.

— Не хочу.

– Чому?

– Довго пояснювати, Стьопа, – сказала Алла. — Боюся, що ти цього не зрозумієш.

Алла мовчки дивилася на Степана, хитала головою і думала, як таке взагалі могло статися з нею.

«Я ж не дурна жінка, – думала Алла. — Чого я вчепилась за нього? Не розумію”.