Степан таємно від дружини придбав собі квартиру. Потім зареєструвався на сайті знайомств, щоб знайти там собі коханку. І йому повезло, він став переписуватись з чудовою жінкою – от тільки під її фотографією ховалася дружина Степана

Ось уже понад десять років Степан приховував від дружини та дітей більшу частину своєї зарплати. А на заощаджені від сім’ї гроші купив собі однокімнатну квартиру. І почав мріяти про більше. Про кохання. І про те, як тепер піти від дружини і почати нове життя.

“Головне, – думав при цьому Степан, – щоб Катерина нічого не дізналася про квартиру, яку я купив”.

І, напевно, все б вийшло, якби Віра не звернулася з проханням до Катерини.

Віра була подругою Катерини. Просто вони разом працювали. І Віра звернулася за допомогою до неї, як до старшої і, отже, досвідченішої.

— Ти заміжня, Катя, — сказала Віра, — тобі скоро тридцять п’ять і у тебе троє дітей. А я молода та недосвідчена. Мені ще тридцяти нема. До того ж, я вже кілька разів обпікалася.

– Коротше, Віра, кажи, що ти хочеш? — спитала Катерина.

— Допоможи познайомитися з хорошим чоловіком, — попросила Віра.

— Де я знайду тобі хорошого чоловіка? – здивувалася Катерина.

— Не треба шукати нікого, — відповіла Віра. – Хорошого чоловіка я вже знайшла. Щоправда, в Інтернеті. Степаном звуть.

– Степан? – здивувалася Катерина. Їй стало чомусь трохи не по собі.

— Ось його фотки, — відповіла Віра, — а ось що він про себе розповідає.

Переглянувши фотки Степана та познайомившись із усією наданою інформацією, Катерина заспокоїлася.

– Ну і? — спитала Катерина. — Що далі?

– А що далі?! – продовжувала Віра. — залишилось тільки з ним познайомитись.

— То знайомся.

– Як?! – вигукнула Віра. — Якщо я не знаю, що розповісти про себе. І як правильно це зробити, щоб не злякати, я також не знаю. А раптом я все зіпсую?

— Що ти можеш зіпсувати? – не розуміла Катерина.

– Та все! – Упевнено відповіла Віра. — Не вмію я спілкуватися з людьми. Для цього я не маю відповідного таланту.

— Та не треба тут жодного таланту. Поговори з ним по душах, і все. Чоловікам подобається, коли з ними по душах розмовляють.

– А я не вмію.

– Це просто.

– Тобі просто, а мені ні.

– Вигадуєш ти все, Віро.

— А давай ти розмовлятимеш з ним по душах замість мене? – попросила Віра. – У тебе це добре вийде. Я впевнена. Ну будь ласка.

Катерина замислилась.

— Замість тебе розмовляти з ним по душах — це можна, — відповіла вона, ще раз глянувши на фото Степана. — Справа не хитра. Тим більше у листуванні.

– Ура! – радісно закричала Віра.

– Але, – серйозно сказала Катерина, – відразу попереджаю, що на побачення з ним я за тебе не піду. Тому що я заміжня. І в мене вже троє дітей.

— На побачення я сама піду з ним. Головне, щоб він запросив мене на це побачення.

– До речі, – продовжувала Катерина, – мого чоловіка теж звати Степан. І він навіть чимось схожий на твого.

— А чи випадково це не він? — злякано спитала Віра.

Про всяк випадок Катерина ще раз подивилася на фото.

– Ні, – впевнено відповіла вона. – Не він. Свого я б одразу впізнала Тим більше, що цей пише, що в нього немає дружини та дітей. А мій має повний комплект. У цього своя квартира на Оболоні, а мій живе на Святошинському, у квартирі, яка мені у спадок від дядька дісталася. До цього ми з ним та з його мамою жили в Полтавській області

А коли я дванадцять років тому у спадок вступила, ми переїхали до столиці. У нас тоді ще тільки одна дитина була. І зарплата у мого менша. І мій старший на два роки. Але зовні схожий. От скажи мені, що це його рідний брат, не здивувалася б.

— Знасить, допоможеш мені? – запитала Віра. — Поговориш за мене з ним по душах.

– Поговорю.

І Катерина взялася до справи.

Пройшло вже багато часу з того часу, а Степан досі впевнений, що вся ця справа рук його колишньої хитромудрої дружини.

— Вона навмисне все це придумала, — міркував він, коли все вже було позаду, — щоб мене підставити. І що в результаті? Мало того, що я опиняюся в безглуздому становищі, так, до всього іншого, я ще й винен. Тоді як насправді я взагалі ні в чому не винний.

Я просто хотів зробити цей світ трохи кращим. Хотів внести в нього трохи більше доброти та ніжності. А які душевні розмови вона зі мною вела у листуванні. І все це – під чужою фотографією! Хіба це не підлість? Змія!

У Степана все почалося тоді, коли, купивши в таємниці від дружини на гроші, які приховував від сім’ї, квартиру на Оболоні, він раптом відчув, що тепер йому не вистачає в житті головного. Кохання!

Степан був упевнений, що справжнє щастя – це різноманітність. І захотів внести цю саму різноманітність у своє життя. І зробити її по-справжньому щасливою.

«Вдома — яке кохання? — сумував він, повертаючись із роботи, вечерячи й укладаючись на диван, щоб подивитись телевізор. — Вдома — дружина та троє дітей. І всім від мене щось треба. Хіба це кохання? А без кохання — про яке щастя може йтися? Тоді як по телевізору показують так багато всього, що вселяє надію».

Говорячи про багато чого, що вселяє надію, Степан мав на увазі художні фільми та серіали про самотніх молодих жінок, які (у пошуках щастя) приїжджають у великі міста і відразу стають жертвами якихось аморальних негідників з низькою соціальною відповідальністю. І в результаті – жіночі розбиті мрії, горе та страждання.

А оскільки душа у Степана була тонка, чуйна, то він, звичайно, не міг не співчувати цим героїням. Навіть іноді (коли був дома один і можна було не соромитися) плакав, дивлячись у телевізор. І не дивно, що колись він не витримав і перестав відрізняти вигадку від реальності, приймаючи все, що показують у художніх кінофільмах, за чисту монету.

Степан став ставитися до мистецтва кіно, як до чогось, що справді відбувається у житті.

І, звичайно ж, дивлячись на всі ці (розігрувані по телевізору) неподобства, у свої неповні сорок вісім років Степан був упевнений, що ось він, напевно, зміг би скласти щастя молодій, цікавій, але обманутій брехливими чоловіками жінці.

«Якщо, припустимо, їй немає тридцяти, а вона без дитини, і при цьому вона має свою житлову площу (а в кінофільмах і серіалах показували і такі варіанти), то чому ні? — міркував Степан, одним оком дивлячись у телевізор, а іншим сердито дивлячись на дружину та дітей, які пробігали повз нього по якихось своїх справах, відволікали і тим самим заважали насолоджуватися видовищем і мріяти.

— Я тоді і з дружиною розлучуся. Заради кохання! Чому ні? Але, головне, я зможу допомогти тій нещасній, котрій ще немає тридцяти. І вона не має дітей та житлових проблем. Зігрію її душу. Поверну їй віру у добрих людей.

Вона побачить, що не всі такі чоловіки. Що є й інші. Такі, як я. Хіба це погано? На мою думку, заради цього тільки й варто жити. Тим більше, що тепер я маю і свою квартиру, про яку Катерина нічого не знає, і не дізнається ніколи».

Подібні міркування не могли не призвести до певних наслідків; вони змусили Степана діяти. І він почав шукати через інтернет ту саму, якій ще немає тридцяти. І про яку мріяв вечорами, лежачи на дивані, дивлячись у телевізор.

І, мабуть, у нього щось і вийшло б, якби не його дружина. Тепер уже колишня. Яка й почала переписуватись, і вести з ним розмови по душах, на прохання Віри.

— Якби не Катерина, — міркував Степан, коли минуло чимало часу після розлучення, — не її нездатність прощати людям навіть маленькі помилки, я зараз, як і раніше, був би одружений і щасливий. І все в мене було б добре.

Звідки міг знати Степан, що жінка, з якою він спілкувався до душі в інтернеті, була його дружиною? Звідки?

— Сама не розумію, як так вийшло, — пояснювала Катерина, коли вже все було позаду. – Випадковість. Ну хто міг знати, що чоловік, з яким хотіла познайомитися з моєю допомогою Віра, виявиться моїм чоловіком? Хто? Ніхто, звісно. Тому що він говорив про себе під чужою фотографією. І повідомляв про себе невірні відомості.

Я навіть не знала, що він купив квартиру. Не знала, що його зарплата набагато більша, ніж він мені повідомляв. А дізналася про це тільки тоді, коли побачила його на першому побаченні з Вірою. Вони зустрічалися у кафе, а я спеціально приїхала подивитися, чи все у них гаразд.

— Я чому так робив? — виправдовувався перед суддею під час розлучення Степан. — Бо як краще хотів. І дуже мені Віра сподобалася. Хіба я винен, що вона виклала такі гарні фотографії. І я закохався. А хто б на моєму місці не закохався?

Я, пані суддя, може, і нечесно все повідомив про себе на сайті; не розповів, що одружений, що є діти, підкоригував свої фотографії. Але, при всьому цьому, я не приховав головне! Що нещасний і знаходжуся в пошуку, для створення справді щасливої ​​родини.

І я чесно розповів про свою високу зарплату. І про те, що маю квартиру свою. Я вважаю, що заслуговую на поблажливість, тому що думав не про себе, а як Вірі допомогти. Я просто хотів повернути Вірі віру в людей. І те, що чесні і порядні люди існує. Як у кіно, пані суддя.

Внаслідок судового процесу, враховуючи всі обставини, Степана не лише розлучили з Катериною, а й відібрали на користь дружини та дітей однокімнатну квартиру, яку він купив потай від Катерини. І в якій передбачав розпочати своє нове щасливе життя з Вірою.

Квартиру на Оболні Катерина здає. А Степан винаймає квартиру в області та платить великі аліменти трьом своїм дітям зі всієї своєї зарплати.

— Мрію знову повернутись до Катерини, — ділиться наболілим Степан. — Тому що іншим жінкам я не потрібний без квартири. А квартиру купити поки нема на що. Майже вся зарплата йде на аліменти та на оренду.

Раніше, коли я приховував від дружини більшу частину зарплати, я зміг назбирати потрібну суму. І то! На це пішло майже десять років. А тепер… навіть не знаю. А молодим жінкам, навіть якщо вони нещасні, не потрібний чоловік без квартири, якому скоро п’ятдесят.

Пізно ввечері, повертаючись із роботи, Степан лягає на диван, дивиться серіали про обдурених молодих жінок, мріє та плаче, не соромлячись своїх сліз. А кого соромитись, якщо він тепер живе один?