Став на ноги лише завдяки турботі коханої. Свекруха не могла стримати сліз

Іра на власному досвіді відчула значення слова “мачуха”. Та зовсім не жаліла бідну дівчину: Іра  і пелюшки прала, і посуд мила,  і за худобою дивилась, і їсти готувала. І мачуху зрозуміти можна – дітей багато, одна не справляється, допомога дуже їй потрібна. Але ж і дитинство дівчині потрібне – не тільки за братами і сестрами дивитися та працювати, як проклятій.

Мріяла Іра скоріше втекти з цього будинку. Любила вона малюків, мачуху поважала, в батька душі не чула, але була вона тут чужою, зайвою і не потрібною. Іра була копією своєї покійної матері, навіть голос той самий. Мачусі вона нагадувала першу дружину батька, а той досі любив покійну Тетяну і не приховував цього. А як жити з чоловіком, з яким дітей народжуєш, а любові він тобі не дарує, тільки холодну байдужість …

В той день мачуха знову була незадоволена. Іра дуже хотіла сходити в кіно, там якраз якийсь смішний фільм показували, а у неї знову купа пелюшок, обід ще не зварений та корови не подоєні… Але за дочку заступився батько. Він рідко бував удома. Щоб прогодувати таку велику родину доводилося з ранку до пізньої ночі працювати на двох роботах.

Йому стало шкода дочки, яка з кожним днем ​​все більше розцвітала, як чудовий квітка. Коси у неї були товсті пшеничні, очі блакитні, брови темні … І нічого, що тільки-тільки до восьмого класу перейшла дівчина – вже і фігура жіночна, і хода. І характер поступливий! Хоч і не із заможної родини, але все ж завидна наречена.

Дав батько Ірі трошки грошей, та й звелів привести себе в порядок. Дівчинка ледь втиснулася в стару сукню. Тато важко похитав головою і велів мачусі купити падчерці обновку.

– Ти що не бачиш, що вона зовсім мала на неї! Купи їй щось нове! Пора вже! – строго наказав.

Мачуха зціпивши зуби погодилася і злобно глянула на Іру. Вона сама ходила практично в лахмітті, але їй нові сукні ніхто не купував.

– Щоб після кіно відразу додому! Пелюшки гладити будеш – он скільки сушиться! – твердо сказала мачуха Ірі.

Але дівчинка не журилася. Для неї вихід в кіно – справжнє свято! Вона летіла як на крилах. Раптом її зупинив один приїжджий хлопець. У селі у нього жила двоюрідна сестра і він часто провідував її і племінників. Був Василь поступливий і працьовитий. Ніколи не сидів склавши руки, а все допомагав чоловікові сестри. Разом вони і лавочку змайстрували, і будинок перекрили … Правда зовні він був зовсім не завидний наречений: низенький, кремезний з простими не примітними рисами обличчя.

– Іринко, послухай мене! – взяв він її за руку, – Я знаю, що зовні ми з тобою не пара. Ти красунею ростеш, а я вже дуже простий. Але люблю тебе більше життя! Їжджу сюди тільки з однією метою – тебе побачити. Я на заводі працюю, мені кімнату в гуртожитку дали. Я на хорошому рахунку у начальства. Дасть Бог, коли одружуся – з житлом допоможуть! Ну місто це вже не село! Там ти і вчитися зможеш і жити спокійно без мачухи і її  малюків! Я ж бачу, як тобі тяжко … Виходь за мене заміж! Я не жартую! Все життя на руках носити буду.

Іра подивилася на хлопця і не змогла образити його відмовою. Вона попросила подумати і побігла в кіно. Весь фільм сиділа, як на голках, а коли прийшла додому, отримала нову порцію лайки і роботи.

– Ось вийду заміж і поїду від вас! – крикнула вона  мачусі.

– Скатертиною дорога! – знайшла що відповісти та, – А поки ти на нашому хлібі – швидко йди худобу годувати!

За всю ніч Іра не стулила очей, а на наступний день сама розшукала Василя.

– Я обдумала твою пропозицію і вельми вдячна, але мені треба хоч школу закінчити. Якщо любиш і поважаєш – дочекаєшся! – сказала вона.

– Дякую рідна! – зрадів Василь, – Я для тебе все на світі зроблю!

Минуло три роки і Василь забрав Іру в місто. Після сільського життя в багатодітній родині, молода дружина відчула себе справжньою королевою в дванадцяти метровій кімнаті гуртожитку. З покупкою квартири вийшла затримка, але молодих це не турбувало. Іра пішла вчиться в швейний технікум, Василь працював на заводі. Довго вона звикала до нього, але та доброта і ніжність, з якою він ставився до дружини, зробили чудо.

Через рік у Іри та Васі народився первісток. Батьки обожнювали сина. Іра ще більше покращала і розцвіла. Вася її навіть по хліб одну боявся пускати – раптом кого кращого знайде.  Іра тільки сміялася над ревнощами чоловіка. Вона дуже дорожила своєю сім’ю і дякувала коханому, що він забрав її з батьківського дому.

Єдине засмучувало молодих. Не взлюбила невістку свекруха. Іра  не розуміла причини,  вона ж не зробила свекрусі нічого поганого: все намагалася знайти підхід, адже навіть з мачухою якось навчилася уживатися. Відколи вона переїхала в місто, мачуха  їй передачі з села передає так в гості періодично приїжджає. Звикла вона до Іри, складно їй було без неї, скільки років під одним дахом …

Не могла свекруха через себе переступити. Все їй здавалося, що Іра не пара її синові. Піде до іншого, а Вася цього не переживе.

Тим часом у Василя випала нагода купити дачу в розстрочку. Іра була на сьомому небі від щастя. Вона потрапила в  звичні з дитинства умови: і стіни білить, і город садить, і свинок годує … Все як вона мріяла! Синочок по веранді повзає і агукає. Ось воно щастя!

І свекруха поруч. Дивиться на Іру та мовчить. Вирішила вона погріб провітрити – відкрила люк, та й пішла геть. А в той час якраз Василь йшов в сарай. Не побачив чоловік відкритий люк і звалився вниз … Свекруха ледве не померла. Дістали його на мотузках і швидкою забрали до лікарні.

Руки-ноги всі переломані. Був здоровий хлопець, а тепер … Але Іра не впадала у відчай. Ні слова докору свекрусі не сказала.

– Мамо, допоможіть з малюком, а я Васю виходжувати буду! – твердо сказала вона. Свекруха тільки опустила очі.

Минуло п’ять місяців і сталося диво! Вася встав на ноги. Виходила його дружина, як і обіцяла. У свекрухи за ці півроку ніби щось зламалося. Перестала вона в невістці ворога бачити. Зрозуміла, що матір’ю для неї стати може. Та й Васю невістка любить по-своєму. Он як про нього піклується.

Ось так іноді в житті буває: не було б щастя, та нещастя допомогло!