«Старшим треба поступатися» – говорили мені завжди. Я відмовилась і не жалію …

Майже кожному з нас іноді доводиться  їздити в поїздах, нехай і не на далекі відстані. Літаком летіти дорого, власне авто є не у всіх, а дуже хочеться з’їздити відпочити і ні в чому собі не відмовляти. А дехто спеціально купує квитки на потяги, адже літати на літаках їм може бути заборонено.

Але чомусь саме в поїздах завжди знайдуться такі люди, що можуть дозволити вести себе вкрай зневажливо до інших і намагаються вирішити свої проблеми конфліктами і криками. Безумовно, така поведінка відбивається і на настрої інших пасажирів вагону. Саме це сталосязі мною.

Ми з сестрою вирішили відправиться в довгоочікувану відпустку, адже ми так довго чекали цього. За місяць до поїздки купили собі квитки на поїзд, спеціально забронювавши два нижніх місця. Ось ми вже приїхали на вокзал, знайшли свої місця і почали чекати, коли ж уже відправиться поїзд.  Раптом, до нас заходить якась бабуся, розсідається на мою кушетку, стаючи прямо на мою ногу, і з гордістю запевняє: «Дуже добре, ну все, тепер мені дочко місцем своїм поступись, сама зверху поспиш, молода ж, і все тоді буде добре так?”.

Я просто втратила дар мови від такого нахабства. «Ні, я не буду поступатися своїм місцем» – прийшовши в себе твердо відповіла я.

І тут як почалося. Бабуся почала кричати на весь вагон, що я невдячна, що мене батьки не виховували і взагалі, я зобов’язана поступитися їй своїм місцем, адже вона старенька бабуся, а я молода дівчина, яка може і помучитись на верхній полиці. Я прекрасно знаю все про повагу до старших і більш того, я поважаю і завжди намагаюся допомагати чим можу. Але терпіти нахабство я не маю бажання.

Я стояла на своєму і вимагала, щоб вона зайняла своє місце. Хоча через її габарити, було дуже складно уявити собі, як би вона піднімалася вгору. Але до чого тут я? Чому вона не могла подбати про це заздалегідь? Чому вона, або її родичі не знайшли квитка на нижню полицю?

На крики бабусі прибігла провідниця, яка була повністю підтримувала «потерпілу» і почала наполягати на тому, щоб я зайняла верхню полицю і позбавила себе комфорту, про який я заздалегідь потурбувалася. Я твердо стояла на своєму і ніяк не поступалася. Підійшов ще один співробітник ЗД, не знаю ким він був. Він вислухав всі мої доводи і забрав нашу «гучну» сусідку в інший вагон, де є вільне місце.

Коли все це закінчилося, сестра подивилася на мене і захоплено сказала: «Яка ж ти молодець. Мене б вони миттю на другий поверх загнали».

Правильно я вчинила чи ні, вирішувати кожному. Я вважаю, що хоч старість і потрібно поважати, але не можна плутати нахабство і елементарну повагу.