Спроба заспокоїти маму перетворилась в дещо більше

Дуже часто матерям важко відпустити своїх дорослих дітей. Навіть коли діти створюють власні сім’ї, матерям важко з цим змиритись. Ця проблема не обійшла стороною і мене. Коли я вирішила вийти заміж і переїхати до чоловіка, то мама почала зі мною лаятися і влаштувала мені скандал. Я щиро її не розуміла, адже в моєму віці природно, якщо я буду жити окремо від неї, тим більше, що зі мною поруч буде мій чоловік. Я вже доросла і самостійна жінка, але вона була невблаганна.

В кінцевому підсумку я стала зрадницею, а значить, мене потрібно провчити. На початку вона взялася годувати і виховувати сусідів. Але всі вони були дорослі люди і не могли дозволити собі, щоб їх виховував хтось, особливо чужа людина. Зрозумівши, що з сусідами така історія не пройде, вона взялася маніпулювати мною через свій стан здоров’я. Я піддавалася на це, хоча прекрасно розуміла, що вся справа в тому, що їй потрібна увага, потрібно про когось піклується і просто виховувати. Самостійно впоратись зі своєю самотністю мама не  могла.

Тоді я з упевненістю заявила чоловікові, що ми з ним повинні купити їй кошеня. Нового пухнастого друга вона зможе і годувати, і виховувати так, як їй потрібно. Домовившись, ми на наступний день поїхали на ринок. І ось, коли ми увійшли в спеціальний павільйон, то у мене закрутилася голова. Спочатку я думала, що вся справа в тому, що я сиділа на дієті, але проблема була зовсім в іншому – тут в повітрі пахло самотністю. У якийсь момент мені стало погано від цього.

Я сказала чоловікові, що пора їхати звідси, але він здивовано підняв брову і поцікавився: «А як же кошеня для твоєї мами?». Я вказала пальцем на перше-ліпше кошеня, але незабаром я вже дивилася на нього в усі очі. Кошеня коштувало три тисячі тільки за те, що мало родовід і  було породистим.  Я здивовано втупилася на продавця і вже була готова піти, коли щось раптом стрибнуло на мене. Я з переляку  лише зловила це «щось» руками. Це було кошеня.

Воно виявивилося нічийним, тому ми з чоловіком переглянулися і просто вийшли разом з ним. Відразу до мами завезти його не могли, тому вирішили спочатку виходити його, а потім вже дарувати. Вдома в процесі вмивання і чищення з’ясувалося, що це дівчинка. Вона була жвавою і активною. Незабаром вона вже відірвала в коридорі шпалери, але ми її не лаяли, лише розповідали, що це неправильно.

Ми взяли відповідальність за неї. Дали їй ім’я Лара. Ми возили її до ветеринара, зробили всі необхідні щеплення, а також вигодували і дали їй трози підрости. І в день, коли потрібно було її відвозити до мами, ми з чоловіком довго не могли зібратися. Просто не хотіли відпускати ту, яка стала буквально членом сім’ї. Ми  так і не подарували її мамі, купили інше кошеня. А Лара ось уже сім років живе з нами. Вона стала для нас справжньою родиною, свого роду тренажером перед тим, як  зважитися на дітей. З ними вона також добре ладнає. Ми щасливі, що тоді взяли її. Часом такі кішки – найвідданіші друзі.