Спочатку вони не давали їй бачитись з внуком, а потім залишили дитину бабусі

Марія Петрівна посміхаючись неспішно йшла вулицею повз вітрини. Побачивши магазин з дитячим одягом, вона зайшла в нього і з задоволенням вибрала пару красивих і якісних костюмчиків. Потім  вона зайшла в магазин з іграшками й купила іграшки для купання. Підійшовши до будинку сина, вона зупинилася біля під’їзду, важко зітхнула і натиснула кнопку домофона.

– Хто там? – почувся молодий жіночий голос.

– Це я, Марія Петрівна! – сказала жінка.

– Заходьте! – буркнув голос. – Знову твоя матір приперлася, – почула Марія Петрівна в  домофон, який не встигла відключити невістка.

Вона стала важко підніматися по сходах, четвертий поверх і ліфта немає.

– Як вони з Матвієм гуляють? – дивувалася жінка.

Матвій, її довгоочікуваний внук, якому вже два місяці. Але, на жаль, невістка не злюбила свекруху з першого погляду і практично не давала бабусі бачити внука. Але ж Матвій – єдина відрада літньої жінки. Її старша дочка не могла мати дітей, та й жила в далекій Іспанії. Які вже тут внуки, навіть, якби вони були.

Останнім часом вона попереджає дітей про візит заздалегідь, купує дорогі речі для внука, дрібні подарунки для Каріни, але невістка все одно ставиться до неї недоброзичливо. Піднявшись, Марія Петрівна зайшла в відчинені двері квартири. Поцілувала сина, кивнула невістці.

– Як там мій Матвійко? – запитала жінка.

– Матвій в чудовому настрої, – сухо відповіла Каріна і вичікувально встала у дверях.

– Можна потримати на ручках? – запитала нещасна бабуся.

– Ні, він поїв, йому потрібно відпочивати! – різко відповіла невістка.

– Ну я хоч одним оком подивлюся! – благально склала руки Марія Петрівна.

– Ой, йдіть вже, – скривилася Каріна, відступаючи в бік і пропускаючи свекруху.

Марія Петрівна зайшла в кімнату до внука, погладила його по спинці, оскільки він лежав на боці. Помацала маленьку ручку і сіла поруч з ліжечком.

– Я тут костюмчики купила й іграшку, – подала вона невістці пакет.

Каріна не дивлячись запхала пакет в шафу.

– Спасибі, – процідила крізь зуби вона.

– Я піду, – сказала Марія Петрівна, погладила внука ще раз по спинці й вийшла з кімнати.

– Якщо я так сильно заважаю, більше не прийду, – сказала вона синові, – до побачення.

– Мамо, – кинувся було за нею син.

Але дружина втримала його і не пустила наздоганяти маму.

Минуло пів року, Марія Петрівна дуже сумувала за внуком. Іноді вона гуляла у дворі, де жили діти, або в парку, де вони бували. Жінка дивилася на внука здалеку, під час прогулянки. Ах, як вона пишалася ним, коли побачила, що він дев’ятимісячний, намагається робити перші самостійні кроки.

В один із днів пролунав телефонний дзвінок від сина.

– Мамо, ми їдемо, – без привітання сказав він.

Серце Марії Петрівни впало в п’яти.

– Ми, це я і Каріна, ми їдемо в Іспанію до сестри, вона покликала нас на роботу в фірму чоловіка, а Матвія взяти не можемо, і залишити ні з ким, – сказав син і вичікувально замовк.

Марія Петрівна не вірячи своєму щастю, сказала:

– Чому ні з ким, а я? Я буду з Матвієм скільки потрібно!

– Ми їдемо роки на 2-3, потім заберемо Матвія до себе, коли там остаточно влаштуємося, будинок побудуємо, грошей заробимо, – пояснив син.

– Добре, синку, я зрозуміла, – сказала радісним голосом задоволена бабуся.

Через тиждень молоді батьки поїхали до Іспанії, а бабуся поринула у виховання улюбленого внука Матвія. І стала найщасливішою бабусею у світі.