Спочатку чоловік гнав мене в декрет, а через рік із таким же запалом жене на роботу

Чоловік награвся у “мужика”. Спочатку він мене в декрет гнав, заявляючи, що вже із забезпеченням сім’ї він сам якось розбереться. Року не минуло з народження дитини, як він завів пісню, що втомився тягти сім’ю один і мені потрібно терміново виходити на роботу.

Коли ми з Васею одружилися, свого житла ми не мали. Вирішення цього питання ми поставили на перше місце, без свого кута важко, жодної впевненості у завтрашньому дні. Розробили план, як нам накопичити на іпотеку в найкоротші терміни, і почали втілювати їх у життя.

Нам вдалося накопичити на іпотеку за три роки. Це були три дуже складні роки, але ми впоралися. Взяли одразу двокімнатну та почали гасити кредит. Я хотіла погасити більшу частину боргу, а тільки потім думати про дітей, але чоловік тут встав дибки.

– Спочатку ми будемо гасити іпотеку, потім вирішимо, що настав час купувати машину, потім треба буде з’їздити і по-людськи відпочити, а потім моргнемо, а нам уже по пʼятдесять. Це не діло. Давай планувати дитину зараз.

Я пробувала заїкнутися, що мені б попрацювати ще кілька років, щоб отримати підвищення, але чоловік був непохитний. Казав, що кар’єру я зробити ще встигну, а ось із народженням дитини можемо й запізнитися. Насідав на мене він із темою дітей дуже наполегливо, в результаті я здалася.

Були в мене сумніви, як ми житимемо, адже у нас іпотека і буде лише одна зарплата, але чоловік випинав груди і казав, що про це я можу не турбуватися.

– Твоя справа – народити та виховати дитину, а забезпеченням сім’ї займусь я. Мільйони людей так живуть, – заспокоював він мене.

Я завагітніла, але занепокоєння мене не залишало, тому працювала я аж до пологів. Хотілося якнайбільше заробити та відкласти на чорний день. Чоловікові я довіряла, але все одно переживала.

Після народження дитини я сіла вдома, а чоловік став єдиним здобувачем у сім’ї. На батьків ми не розраховували, вони самі заробляли небагато, нам допомагати вони не могли. Чоловік відповідально тягнув лямку глави сімейства.

Допомоги у побутовому плані від нього не було жодної. Прийшовши з роботи, чоловік падав на диван і вмираючим голосом просив його не чіпати, він утомився.

А ось мені допомога б не завадила, дитина цілий день не злазила з рук, тому ні прибратися, ні помитися, ні нормально поїсти. Але здобувача я не чіпала, намагаючись максимально все встигнути в рідкісні моменти приходу в гості мами чи свекрухи.

З грошима в сім’ї було не густо. Доводилося виявляти неабияку кмітливість, щоб розтягнути кошти, що залишилися після оплати іпотеки на місяць. Витрати були урізані по максимуму, але все одно вистачало впритул. Чоловік ситуацію бачив, але щось міняти не поспішав.

Така ситуація тривала майже рік, а потім чоловік почав починати розмови, що йому самому важко тягнути сім’ю, і було б чудово, якби я вийшла на роботу.

– А як ти собі це уявляєш? У нас до садка ще півтора року в кращому випадку. Ти в декрет сядеш? – Не розуміла його міркувань я.

– Ну, треба щось придумати. Можна найняти няню.

– Ага, тільки сенс тоді у моєму виході, якщо одна зарплата йтиме на няню.

Чоловік запропонував мені знайти щось у віддаленому форматі, я все одно вдома сиджу. Я тільки посміялася з такого наївного припущення – я вдома сиджу. Це з однорічною дитиною? Сиджу і ногами бовтаю, справді, чому б не попрацювати?

– Можна моя бабусю попросити доглянути дитину, поки ти на роботі, – продовжував “радувати” ідеями чоловік.

– Твоїй бабусі вісімдесят один рік. Вона не зможе сидіти з однорічною дитиною, у неї здоров’я не вистачить, – мене дивувало, що треба було пояснювати чоловікові такі великі істини.

– Ну, я тоді не знаю. Але я хоч щось пропоную для вирішення проблеми, а ти лише критикуєш! – вибухнув чоловік.

Такі розмови відбуваються у нас тепер регулярно. Чоловік не може зрозуміти, що все не так просто, як йому здається. Я б сама вже з радістю вийшла на роботу, бо втомилася вже постійно рахувати копійки. Але поки що я не бачу варіанта, за якого це можливо.

Мама і свекруха поки що працюють, бабусі я сина не довірю, няня – дорого, садок – довго чекати. Сам чоловік у декрет іти відмовляється. Я ж розумію, що навіть із дому не зможу працювати, якщо на руках буде дитина.

А найбільше мене в цій ситуації дратує те, що я попереджала про труднощі. Я хотіла почекати з дитиною, але чоловік наполягав, переконував, що впорається й сам. Тепер виставляє винною мене, що він втомився тягнути сімейний віз, а я відмовляюся допомагати.