Співчутлива сусідка вирішила, що чоловік вигнав нас з дому

Зараз я в декретній відпустці. Моїй дочці 10 місяців. Оскільки постійно вдома сидіти не хочеться, ми часто ходимо в гості до моїх батьків, які живуть за кілька будинків від нас. Батьки нещодавно вийшли на пенсію, а тому мають багато вільного часу.

Так було і того дня. Поки Вікуся розважала діда, я на кухні пила каву і розмовляла з мамою. Час пролетів дуже непомітно, за вікном стало темніти і ми стали збиратись додому. Посадивши дочку в ергорюкзак і взявши з собою значних розмірів сумку з гостинцями (без них мама додому не відпускає), я попрямувала додому. Прийти мені всього 150 метрів.

Підходячи до свого під’їзду, я почула голос зверху:

– Ти куди на ніч з дитиною йдеш?

Піднявши голову, я побачила на балконі другого поверху літню жінку-сусідку. Вона недавно переїхала жити в наш будинок, тому я навіть не знаю, як її звати. Напевно, вона так само не знає мого імені, але це не заважає нам з нею вітатися при зустрічі, вести короткі розмови про дітей, взагалі проявляти повагу один до одного, але при цьому не переходячи особисті кордони.

– Додому! – відповіла я сусідці. – Доброго вечора!

– Привіт! – привіталася зі мною сусідка. – У тебе все гаразд?

– Так! Все добре! Дякую! – відповіла я черговими фразами.

– Я ніколи тебе раніше в такий пізній час на вулиці не бачила. Та ще з дитиною. Може, тебе чоловік з дому вигнав?

Від такого питання я навіть на секунду розгубилася.

– Що? – запитала я.

– Може піднімешся до мене, все розкажеш, – запропонувала сусідка.

В голосі жінки звучало щире співчуття та бажання допомогти.

– У нас все гаразд. – спробувала я заспокоїти сусідку. – Ми просто у бабусі дуже засиділися, не помітили, як час пролетів. Ось зараз додому поспішаємо. Хтось буде купатися і спати лягає, – сказала я, дивлячись на дочку.

– Ой, ну слава Богу! – зітхнула сусідка. – А то дивлюся, ти йдеш з дитиною і великою сумкою, на вулиці темніє. Думаю, як би що не сталося. А то знаєш, всяке буває. Ти вже мене пробач старій.

– Нічого страшного! – відповіла я. – І ніяка Ви не стара, а мудра і добра жінка. Добраніч!

– Добраніч!

Я попрощалася з сусідкою і попрямувала до себе. А тепер сиджу і думаю, як все-таки добре, що в сучасному світі ще є люди, не байдужі до чужої біди. А то дійсно, всяке буває!