Слова незнайомки змусили мене задуматись про головне

Після роботи веду доньку із садка. У мене стогодні день народження і всього півгодини тому подзвонила подруга, повідомила, що прийде з сімейством в гості. Вдома бардак,  їсти нічого немає, крім тортика, який я купила для своїх. Довелося бігти в магазин, щось купувати.

Доньці все це страшенно не подобається, вона ниє, смикає мене за руку, всякими питаннями дошкуляє. Я тим часом згадую, що в мене є вдома, а що треба купити. Одним словом, така собі господиня, знаю. Бігаю між полицями, в кулінарії салати вибираю, а дівчинка моя ниє все більше.

Це початок мене моторошно дратувати, тому відповідала я їй досить грубо. З гріхом навпіл зробили покупки. У двох руках пакети, в третій дочка. Йдемо сідати на автобус, я подумки прикидаю, як би мені встигнути ще хоч трохи прибрати.

А дочка раптом згадала, що ми купили сік і почала просити: «Маааам, дай сік, ну, маааам, ну, дааааа!». Я відповіла, що сік десь в пакеті, його довго шукати, однак дитина не вгамовувався. Я не витримала я і кажу:

– Ти що знущаєшся з мене? То одне, то інше тобі! У мене покупки і в руках і в зубах, але я повинна все кинути і шукати тобі сік, так? Відчепися від мене! Жити не даєш!

І тут жінка, яка проходила повз каже:

– А ось у мене дочка така ж була приблизно, але загинула два роки тому, під машину потрапила.

Сказала і далі пішла. А я залишилася стояти, як укопана. Дійсно, через що я так рознервувалася на свою дівчинку? Гостей я не чекала і не запрошувала, тому переживуть, якщо у мене їжі не буде і бардак невеликий. А зривати на дитину злість, бо не буду виглядати в очах подруги ідеальною господинею, дуже неправильно.

Тепер розумію, як нерозумно себе вела і як жахливо це виглядало з боку.