Сімейне життя закінчилось психіатричною лікарнею…

З самого народження життя було жорстоким до мене. Я родом з неблагополучної сім’ї. Дитинства у мене зовсім не було. Поки інші діти гуляли з батьками, отримували подарунки на свята, їздили відпочивати, я кожен день отримувала стусани і лайку від власної мами. Вона багато пила, рідко коли виходила з запою, в цей час вона згадувала, що у неї є дочка і починала виховувати.

Вечори я проводила у сусідки бабусі Маші, самотньої старенької, вона мене підгодовувала, навчала потроху, навіть одяг збирала по подругам від їхніх внучок. Не знаю, якою б я виросла, якби не ця добра бабуся. Завдяки їй я вибрала спеціальність і вступила до вузу, знайшла підробіток. Коли мені виповнилося дев’ятнадцять, бабусі Маші не стало. Це стало для мене цілковитим шоком, а ще більше вразила новина, що я тепер стала її спадкоємицею.

Так в дев’ятнадцять я втратила рідну людину, але стала володаркою квартири і невеликого «приданого», як написала мені в листі бабуся. Життя почало налагоджуватись.

З Тарасом ми познайомилися в ресторані, де я підробляла офіціанткою. Не знаю, що він в мені знайшов, у звичайній студентці. На п’ятнадцять років старший, заможний чоловік.

Перший час він лякав мене, занадто наполегливо, нехай і красиво залицявся. Знайомі з університету тільки нашіптували, обзивали дурепою, що кручу ніс від такого чоловіка. І я здалася, адже Тарас мені подобався. Наш роман швидко закінчився весіллям і моєї вагітністю.

Сімейне життя текла розмірено, я вчилася, займалася справами по дому, тільки роботу довелося кинути, адже «вона не за статусом дружині бізнесмена», як висловився чоловік. Вагітність не приносила ніяких турбот.

У пологовий будинок я поїхала за пару днів до пологів, так наполягли лікарі. Тамара народилася рівно в строк, досить швидко і майже безболісно. Багато розповідають жахи про пологи, а я нічого сказати не можу, можливо, мій організм з дитинства привчений до болю. А тут не просто біль, а народження нового життя, своєї довгоочікуваної донечки.

Після пологів щось змінилося в Тарасові, він став більш холодний, приділяв час тільки дитині. Мені було прикро, я намагалася розмовляти, але все закінчувалося сварками і нерозумінням. В якийсь момент чоловік запропонував сходити до лікаря: я придумую, у мене післяпологова депресія.

Ось так я опинилася в приватній психіатричній лікарні, чоловік привіз, а вони вже не випустили. Як виявилося, я потрібна була тільки для того, щоб народити здорову дитину, адже улюблена дружина для нього народити не могла. А я просто вчасно підвернулася, ніхто мене шукати не стане, «полікуюся» пару років, а потім вийду, якщо не буду пред’являти прав на дочку. Як альтернатива: мене посадять на препарати і зроблять дійсно хворою.

Ось так гірко закінчилося моє сімейне життя. Я ночами плачу від безсилля, адже у мене в картці «діагноз», і немає ніякої можливості бути поруч зі своєю кровиночкою. Проте  я вийду і  всілякими шляхами буду шукати справедливості.