Школярка потай від мами відвідувала дитячий будинок
Мене звуть Іра, я з кількома своїми однокласниками ходимо в дитячий будинок і допомагаємо працівникам займатись з малюками. Своїй мамі я нічого не розповідала. Я боялася, що вона могла мені заборонити цим займатися.
У тому будинку є хлопчик Міша і дівчинка Оля, вони двійнята. Я не знаю чому, але відразу ж я до них причепилася, а вони до мене. Коли я приходила, то вони грали тільки зі мною, без мене вони не хотіли навіть їсти.
А останній раз мені довелося навіть трохи там затриматися. Діти мене не відпускали, весь час плакали, але мені вдалося з ними домовитися, що завтра, я знову до них прийду і вони заспокоїлися.
Мама думала, що я гуляю з друзями, але я їй нічого не говорила, боялася, що вона мені заборонить займатися волонтерством.
І ось одного разу мама мені сказала, що її викликають на термінову операцію (вона лікар), і мені дала завдання, щоб я вчила уроки і лягала спати.
Але, як тільки мама пішла, я відразу поїхала до дитячий будинок, щоб провідати друзів. Там стояла швидка допомога. Виявляється, у Міші, була зламана рука, а у Олі – нога, і їх забрали в ту лікарню, в якій працювала моя мама.
Вже на наступний день після уроків, я поїхала провідати малюків, вони були дуже раді мене бачити. Я їх погодувала, адже вони взагалі відмовлялися від їжі. Їм було страшно в лікарні і самотньо.
Я вирішила залишитися і укласти їх спати, в цей час до них в палату, увійшла моя мама. Я навіть не почула, як вона увійшла. Вона просто стояла і спостерігала, як я їм розповідаю казку і як вони засинають.
Коли малюки заснули, я побачила свою маму в дверях. І тоді я їй зізналася, що ми з друзями взяли шефство над цим дитячим будинком.
Вона мене обняла і сказала, що вона думала, ніби я просто ходжу з хлопцями гуляти, а я справжній волонтер …
Через два місяці і Міша і Оля жили у нас вдома. Мама оформила опіку і вони стали для мене братом і сестрою. Час минув швидко, вони вже закінчили школу і вступили до медичного інституту, вони стали лікарями, як і моя мама. У нас дуже дружна сім’я.
Я заміжня, у мене двоє своїх прекрасних дітей, яких я дуже люблю.
А мій чоловік і його батьки, як тільки дізналися, що мої брат і сестра, усиновлені діти, то стали до моєї мами ставитися з ще більшою теплотою і ніжністю. Адже не кожна людина готова взяти дітей з дитячого будинку, для цього потрібно бути дуже сміливою людиною.
Такою, як наша мама.