– Що ж він з нею через 10 років робити буде? Вона ж стара …
Любов Михайлівна – досить консервативна жінка, а тому невістка їй дуже не сподобалась.
– Що ж він з нею через 10 років робити буде, – скаржилась Любов Михайлівна всім навколо, – це зараз йому 26 років, а їй 36, а потім? У 40 років чоловік ще буде зовсім навіть нічого, а дружині вже 50…
Знайомі намагаються Любов Михайлівну підтримати. По-різному намагаються. Хто підтакує, а хтось відверто каже:
– Ну яка тобі різниця? Нехай твоя невістка і думає про це, кине її через 10 років син, знайде собі молоду.
Але від цих розмов жінці не легше. Так їй самій зараз всього 45 років, між нею та обраницею Дмитра, Тамарою, всього 9 років різниці.
Дмитро її єдиний син. Батько залишив сім’ю давним-давно, хлопчикові й 5 років не було. З того часу Діма – єдина відрада мами, бабусі та бездітної тітки, материної сестри. Діма – красень, спортсмен, дівчата на нього задивляються. Квартира своя, машину недавно нову купив, престижна робота з хорошою зарплатою. Любов Михайлівна шокована від такого вибору сина.
Тамарі дійсно 36, хоча по вигляду не більше 25-ти. У Тамари є квартира і дочка 8 років від першого невдалого шлюбу. І дівчинка теж – ще один голос не на користь новоявленої невістки.
– Повісила хлопчикові на шию ярмо у вигляді чужої дитини, – вважає Любов Михайлівна, – і головне, знали ж, що я не схвалю, але розписалися потихеньку, крадькома. Навіть погуляти на весіллі єдиного сина – і цієї радості мене позбавили.
А Діма що? Діма безмежно щасливий:
– Я її люблю. І весілля – це анахронізм. І дочка у Тамари чудова. А чи не говорили тому, що знали – без сцен не обійдеться. Бабуся, тітка, ти – і як весілля гуляти при тому, що ви проти моєї нареченої.
– І жити прийшли до Діми, – каже Любов Михайлівна з гіркотою, – її квартиру здали. В гості до сина не прийти тепер.
-Так чому не прийти? – не розуміє близька подруга, – Що змінилося? Був син і немає? Відчепись, це його особисте життя. Зараз багато так живуть, ще й дітей заводять…
– Діти, – кривиться Любов Михайлівна, – і син оголосив, що вони чекають дитину. Ось як мені накажеш її називати? Донькою? Та й Димка відповідальний, тепер її ні за що не залишить. Буде мучитися до кінця.
– А чого ти вирішила, що мучитися, – не витримала навіть сестра Любові Михайлівни, та сама бездітна тітка. – Це його справа, відчепися від сина. А щоб називати невістку, так її Тамарою звуть.
– Не прийму, ні за що не прийму, – зарікається Любов Михайлівна – сина приймати буду, внука чи внучку теж, куди ж тут дінешся. А її не прийму. Обкрутила хлопчика, хомут на шию наділа.
– Ну і сиди тоді, – попереджає сестра Любов Михайлівну, – навряд чи Діма буде тобі внука на показ возити, якщо ти від його дружини відвертаєшся. Скільки вже вони проживуть – їх справа. А ти в позу не вставай, тобі ж гірше буде.
Ось така ситуація. Як вважаєте, яку позицію слід прийняти матері? І як ви ставитеся до пар, де дружина на десяток років старша за чоловіка? Прийняли б таку різницю у віці?