Що ж ти за матір така! Вигнала дітей з дому, самі живете в великому будинку, а вони змушені квартиру знімати…

Ми з братом вже давно самостійні, живемо окремо від батьків, але часто приїжджаємо до них в гості. Якось ми приїхали до батьків і мама розповіла нам про свою розмову з колегою.

Мамина колега начебто нормальна жінка. Але чомусь вона висловила свою думку, наша мама неправильно  живе. «Що ж ти за матір така! Вигнала дітей з дому, самі живете в великому будинку, а вони змушені квартиру знімати…» – з обуренням сказала вона. На що отримала відповідь, що діти самі захотіли піти жити самостійно, я просто не стала їх утримувати біля себе. Кожен вирішує сам як йому жити.

Однак мама  вислухала від неї купу звинувачень в тому, що вона погана мати, що потрібно в першу чергу думати про дітей, що дітям важко жити самим і хто як не батьки їм допоможуть і підкажуть як правильно жити. Мовляв, потрібно було наполягати, лаятися, але залишити жити біля себе.

Дочка цієї колеги, якій вже майже 40, так і живе з мамою. У них вдома постійні сварки й таке відчуття, що дочка вже й не думає нікуди з’їжджати. В домі мама прибирає, за внуком доглядає, їсти приготує та й заплатить за все також мама.

Ми з братом після отримання освіти дійсно самі вирішили жити окремо від батьків. Ми розуміли, що буде важко, але так ми будемо самі господарями. Які б хороші батьки не були, але рано чи пізно  побутові дрібниці почнуть дратувати й почнуться образи та сварки. Ну і просто в трусах по квартирі не пройдеш і в рушнику з ванної також не вийдеш. І зараз ми живемо вже у своїх квартирах, іпотечних, але своїх.

А як ви вважаєте: потрібно відпускати дітей у вільне плавання, набивати свої шишки або ж наполягти на своєму, виховувати та утримувати дітей до останнього?