Що важливіше: купити квартиру молодій сім’ї, яка планує дитину, або ж відбудувати згорілий дачний будиночок жінці, яка на дачі майже не буває? Мені здається, відповідь очевидна.

Ми з чоловіком одружилися чотири роки тому. Відразу ж взяли курс на покупку свого житла, хоча в нас це дороге задоволення. Але краще платити за своє, аніж за зйомне.

Хоча зараз ми живемо на зйомній, тому що у моїх батьків і так повна світлиця людей, а до свекрухи я жити не піду, бо мені дорогий мій шлюб.

У нас із нею якесь внутрішнє неприйняття одне одного. Начебто не сварилися, ніхто нікому поки гидоти не наробив, але мене ця людина дратує всім. Її манера говорити, її інтереси, жести, запити – все дратує.

У неї до мене схожі емоції. Побачивши мене свекруха починає так кривитися, ніби розжувала лимон. Хоча я теж нічого поганого не зробила.

Загалом у нас глибинне неприйняття одне одного, тому спільне проживання категорично неможливе. Ми з чоловіком винаймаємо квартиру, але при цьому примудряємося відкладати на свою.

До початкового внесення нам треба нагромадити ще близько триста тисяч. Сума велика, але ми вже все підрахували, є план дій, тож впораємося.

Щоправда, нещодавно у нас виник неврахований фактор у вигляді свекрухи, яка почала вимагати, щоб ми віддали їй накопичені гроші, оскільки їй вони зараз потрібніші. А потрібні вони їй тому, що свекруха влітку згоріла дача. Так і не розібралися, чи проводка десь коротнула, чи хтось цю хатинку підпалив.

Свекрухи в цей час на дачі не було, сусіди теж не одразу чухнулися, то будиночок примудрився згоріти до головешок. Дякувати Богу, ніхто не постраждав.

Нічого цінного там не було, бо свекруха на дачі практично не з’являється. Посадок у неї там немає. Тільки те, що садилося ще років десять тому, коли був живий її чоловік. Там є яблуні, є малина, слива, чорноплід і обліпиха. Все це росте собі спокійно, ніхто не доглядає, бо нікому це не потрібно.

Свекруха туди зазвичай їздила з друзями, щоби щось відзначити на природі. Але на ніч на дачі ніхто не лишався: там будиночок вимагав великого ремонту. І ось цей шедевр архітектурної думки згорів, залишивши по собі лише обвуглені дерева та інше сміття, яке незмінно залишається після пожежі.

Тут же з’ясувалося, що свекрусі ця дача була дуже дорогою, тому вона хоче її відновити. Але в неї самої грошей на це немає, натомість вони є у нас. Ми ж на квартиру збираємо.

– Навіщо вам дача? Ви там буваєте час від часу! Альтанка ж не згоріла, а ви тільки нею користуєтеся, – намагалася я розмовляти зі свекрухою.

– Це я поки що не користуюся. А ось скоро вийду на пенсію і буду літо не в бетонній коробці проводити, а на природі. Тому будиночок обов’язково треба відбудовувати, – жорстко заявила мені свекруха.

Я чоловікові сказала, що якщо він віддасть наші накопичення своїй мамі, то я подам на розлучення в ту саму хвилину. У нас немає свого житла, а вона вирішила просто відбудувати дачу, якою можливо буде колись користуватися.

– Ти мене зовсім недалеким вважаєш? Не дам їй грошей. Їй та дача потрібна, як зайцю стоп-сигнал, навіть якось образився на мене чоловік.

Все вирішили, до свекрухи цю інформацію донесли, але на неї це не справило жодного ефекту. Вона ніби не чує, що їй кажуть. Ми їй сказали, що збираємо на квартиру, вільних грошей немає, ми їй допомогти не зможемо, а вона міркує, де краще бригаду найняти і квапить нас з переказом грошей. Ескізи якісь показує.

– Мам, ти не чуєш? Ми не дамо грошей, у нас зайвих немає, – повторює чоловік. А свекруха на нього з усмішкою подивиться і давай знову у свою дуду.

Вона вважає, що якщо ігноруватиме нашу відмову, то ми зрештою здамося? Серйозно? Ця схема хоч колись спрацьовувала? Якщо так, то на нас не подіє.

Нам із чоловіком потрібне своє житло. Ми на нього збираємо самі, ні в кого не просимо, але й своє віддавати заради блаженства свекрухи не збираємося. Нехай мріє далі.