Що посієш, те й пожнеш

Син Олени Павлівни, тридцятирічний Іван, в дитинстві був улюбленцем своїх батьків. Йому купували все, що він тільки попросить, дозволяли буквально все. Тільки батько його трохи посварить, хлопчик біжить відразу до матері.  Олена Павлівна висловить батькові, що не треба його карати – він маленький, йому все можна.

Минув час і цей «маленький» став дорослою людиною. Тільки ось дитячі капризи і розпещеність нікуди не зникли. Замість батьків, Іван швидко знайшов слухняну дружину-мишку. Не дуже красиву, зате з характером поступливим – для нього саме те. Вона йому все зробить – і приготує, і випере, і погладить – обслужить по вищому рангу, при всьому цьому, сама вона ще й на роботі працює у дві зміни – в їдальні куховаркою.

Переїхав він жити до неї у квартиру, яка дісталася від бабусі, хоч і старенька панелька на околиці, але все ж своє житло. Так і жити став, спочатку працював експедитором, а потім набридло – звільнився, і цілих три роки жив  за рахунок дружини. Потім правда знову на якісь підробітки раз у раз влаштовувався. Навіщо напружуватися – дружина і так на витрати дає потроху.

Про батьків зовсім забув – мало того, що і не приїжджав, так навіть і не дзвонив зовсім. Мати подзвонить скаже: «Івасику приїдь, батько хворіє – побачитися». Але так і не приїхав син. Навіть на похорон батька! Не те, що матері не допоміг організувати, а взагалі не приїхав з відмовкою, мовляв прихворів.

Так і мати його хворіти почала – роки своє беруть. Тільки він за останні роки, коли мама хворіє всього один раз приїхав – грошей попросити собі на машину. Мати віддала останні, що у неї було з заощаджень – собі залишила лише 5 тисяч на всякий випадок.

Він знає, що хворіє мама, що допомогти треба – або до себе забрати, або з нею сидіти – купувати ліки, допомагати готувати. Але йому хоч би що! Олена Павлівна терпіла-терпіла таке ставлення, потім плюнула на все це – зрозуміла, що не дочекається від сина допомоги.

Дізналася років п’ять тому, що дочка сусідів – Ліда, закінчила інститут і на той момент працювала соцпрацівником. Тоді Олена Павлівна вирішила до неї звернутися: «Ліда, допоможи, мені потрібно, щоб ти раз в тиждень за продуктами для мене ходила, я тобі буду за це гроші буду давати».

Ліда і так все зрозуміла – батьки їй розповідали про відносини Олени Павлівни з сином. Стала просто без жодних грошей допомагати літній сусідці. І продуктів купить – принесе, приготує то супу, то картоплі відварити. Каші різні зробить. Олені Павлівні навіть готувати не доводиться. Все Ліда розумниця за неї приготує. В аптеку збігає якщо ліки які потрібні.

Коли з ногами у Олени Павлівни стало зовсім погано – суглоби почали боліти і ломити, Ліда допомагала виводити сусідку у двір – посидіти на лавочці, свіжим повітрям подихати. Олена Павлівна тільки руками за голову хапалася і говорила:

-Якби не ти Лідо, померла б я вже напевно.

А Ліда тільки ніяковіла і говорила

– Та, що ви Олено Павлівно, мої батьки вас так давно знають, ще б я вам не допомагала.

Так і тривало довгий час. Син про матір зовсім забув. Олена Павлівна і вирішила на Ліду заповіт на квартиру оформити. Хоча дівчина не хотіла приймати цей заповіт – просто не могла зрозуміти за що,  адже їй самій хотілося допомагати Олені Павлівні, все одно літня сусідка наполягла на своєму.

Коли син дізнався про цей заповіт – він миттю матері зателефонував, вперше за чотири роки сам перший набрав і в гніві почав претензії свої висловлювати. Мама послухала ці претензії і спокійно відповіла: «Синку, що посіяв, те й пожнеш …»