– Що хочете, те й робіть, хоч собі забирайте, це ж діти вашого синочка. А у мене новий чоловік, нова дитина, нове життя

Сашко йшов вулицею, міцно тримаючи за руку молодшу сестричку Інну. Дівчинка вже добряче стомилась, а тому вередувала. Хлопець зітхнувши, взяв її на руки й пішов далі.

Він намагався знайти будинок бабусі, але востаннє він там був дуже давно, коли йому було всього п’ять років і то один раз. Бродили вони ось так по місту вже три години. Сильно змерзли, втомилися і дуже хотіли їсти. Сашко умовляв сестричку, що зараз вони знайдуть будинок бабусі, а там вже і зігріються, і поїдять. Але цих умовлянь вистачало на пару хвилин.

Вони вже вп’яте проходили повз один магазин, як раптом Сашко побачив через вікно жінку, дуже схожу на бабусю. Взявши міцніше за руку  сестру, він зайшов в магазин. Підійшов ближче до жінки і як можна ввічливіше запитав:

–  Доброго дня! Вас звати Олена Павлівна Савчук?

–  Можливо, – насторожено відповіла жінка.

– А вашого сина звуть Тарас? – продовжив Олександр.

– Так діти, що вам від мене потрібно, ви хто? – почала сердитися жінка.

–  Я Олександр, а це Інна, моя сестра. Наш тато Тарас Савчук – ваш син і нам нікуди йти, – сказав Сашко і подивився в  очі  Олени Павлівни.

Жінка важко зітхнула, скривилася і, сказавши, щоб вони стояли й чекали її біля входу, пішла назад до стелажів. Саша бачив, як вона набирає в кошик йогурти, пачку пельменів, якесь печиво, молоко і шоколадні цукерки.

Коли покупки були оплачені та упаковані, бабуся підійшла до них і наказала йти за нею. У квартирі їх зустріла купа кішок і три собаки. “Значить, вона добра, ось, скільки тварин”, – подумав Сашко.

Олена Павлівна зварила пельмені, налила їм чаю. Поки вони з Інною жадібно їли, вона з легким подивом розглядала їх. Про себе вона думала, – “дівчинка копія сина, а ось хлопчик більше на мою недолугу невістку схожий, хоча волосся світле, як у Тараса”.

Пізніше, коли Інна заснула в залі на дивані, вона покликала Сашка на кухню і попросила розповісти, що з ними сталося.

– Мама з татом розлучилися, – став розповідати Саша, – тато поїхав в інше місто, не знаю в яке. Зараз мама в лікарні, у неї скоро буде новий малюк, а нас тато Василь вигнав.

– Який ще тато Василь? – ошелешено перепитала Олена Павлівна, – і що значить вигнав?

–  Тато Василь – новий чоловік мами, а вигнав: він нам сказав йти погуляти, щоб не заважали йому прибирання робити, а коли ми повернулися, він нам двері не відкрив. Через двері сказав, щоб йшли куди хочемо. Ми пішли до мами в лікарню, але нас не пустили, сказали, що вже вечір і відвідування закінчені. Тоді я вирішив йти шукати Вас, я пам’ятав, в якому районі ви живете, я був один раз у Вас.

Олена Павлівна подумала: “Йому ж тоді років три було!”

– Саша, а скільки тобі зараз років?

– 9 років вже, а Інні скоро 4 буде.

– Що ж мені з вами робити, – пробурмотіла жінка.

Вона поклала Сашка спати поруч із сестрою, а сама пішла шукати контакти Тараса. Знайшла його телефон і мейл. Спочатку спробувала зателефонувати, почула лише автовідповідач, але повідомлення все ж залишила. Потім пішла до комп’ютера і написала синові лист з розповіддю про дітей і їх ситуацію.

На наступний день, взявши дітей, Олена Павлівна вирушила до невістки в лікарню. На вході в палату її зупинив лікар і сказав, що пацієнтці не можна хвилюватися. Жінка зайшла в палату, побачила невістку, яка лежить в ліжку і спокійно читає книгу.

– Добрий день, Наталю! – сказала вона, – Як ти себе почуваєш?

Жінка підняла очі від книги й здивовано відповіла:

–  Добре.

Потім вона побачила дітей і сердитим голосом запитала:

– А ви що тут робите?

Олена Павлівна була здивована такій реакції;

–  Наталю, невже ти не рада своїм дітям?

– Чого мені радіти, якщо вони мене і довели до лікарні, своїми вічними примхами й дурними запитаннями про їх татуся.

– І що ж нам тепер робити? – запитала Олена Павлівна.

– Що хочете, те й робіть, хоч собі забирайте, це ж діти вашого синочка. А у мене новий чоловік, нова дитина, нове життя, – відповіла Наталя.

Приголомшена Олена Павлівна вийшла з палати й звалилася на лавочку в коридорі. Дітлахи сіли по боках і обняли її з двох сторін. Жінка теж обняла їх і пригорнула до себе. Трохи оговтавшись, вони пішли додому.

Там Олена Павлівна виявила лист від сина. Він писав, що зараз перебуває за кордоном в Німеччині і що він не здивований таким поворотом подій. Так само він просив матір дати тимчасовий притулок  дітям у себе, поки він не приїде і не вирішить питання з документами.

На наступний день, залишивши дітей вдома, вона знову вирушила в лікарню і зажадала у невістки документи дітей. Наталя одразу подзвонила чоловікові й через пів години він привіз всі документи в лікарню.

Через два дні діти пішли в школу і дитячий садок. Спочатку Олена Павлівна водила їх у колишні заклади, але пізніше впросила невістку забрати документи звідти та перевести їх в інші школу і садок біля будинку бабусі.

Приблизно через пів року приїхав Тарас, привіз пристойну суму грошей, подарунки дітям і  оформив опіку на дітлахів на себе.