Щастя, яке само мене знайшло.
Переїхавши у власну квартиру, я відчула себе самостійною і готовою до відповідальності за своє життя. З часом я вже на вигляд знала всіх сусідів. Один хлопчик до мене навіть трохи прив’язався.
Коля ріс в повноцінній сім’ї, був веселим і товариським хлопчиком. На жаль, його мама рано пішла з життя, а батько зовсім втратив віру в себе і став часто випивати. Потім він привів додому іншу жінку з дітьми. Коля відійшов на другий план і став зовсім не потрібен.
З хлопчиськом я зустрічалася часто, коли поверталася з роботи додому. Я брала з собою цукерки або купувала йому свіжу випічку з кондитерської навпроти будинку. Хлопчик з вдячністю брав у мене частування і тікав гратися з іншими дітьми.
– Як твої справи, Миколо? – питала я кожен день.
– Добре, тітко Маріє.- завжди посміхався у відповідь хлопчик.
Пізніше у мене з’явився молодий чоловік, я стала затримуватися і все рідше бачилася з хлопчиком.
Одного разу я поверталася з роботи. Осінь, пронизливий холодний вітер ледь не зносив мене. Я куталась в теплу куртку і мріяла швидше потрапити додому. Але біля під’їзду виявила Колю. Він сидів на лавочці в легкій куртці і пошарпаних кросівках.
– Ти чого тут? Холодно ж, що у тебе сталося?
– Тітко Маріє, а можна я у тебе переночую?
Відмовити йому я не могла. Ми піднялися в квартиру, я розігріла вечерю. Коля їв так, ніби давно не бачив давно їжі. Потім я відвела його в ванну, а за переглядом мультфільмів хлопчик дуже швидко заснув.
На наступний день мені вдалося дізнатися, що у Колі помер батько. Мачуха стала гнобити його, та й в квартиру переїхала її старенька мама. Хлопчикові довелося просто піти з дому, в чому був.
Як тепер кинути його? Я тут же подзвонила своєму хлопцеві, Павлу. Він уважно мене вислухав і, на моє здивування, запропонував узаконити наші стосунки, щоб було легше усиновити Миколу.
Хлопчик залишився у нас. Ми прийшли до нього додому, де нам із задоволенням віддали всі його речі. (Мене це дуже дратувало!).
Через пару місяців я розписалася з Павлом. З документами проблем не виникло, «родичі» хлопчика не заперечували і, здається, були неймовірно щасливі позбувшись дитини. Під час біганини по інстанціях, я дізналася, що чекаю дитину!
– У тебе буде братик або сестричка!
Коля заусміхався, але з побоюванням запитав.
– А він не буде мене ображати?
– Ні, ви станете кращими друзями.
І я обняла свого сина.
Зараз у нас підростають двоє дітей: Микола і Костя. І я жодного разу не пошкодувала про своє рішення. З Павлом ми плануємо ще дітей.