Серце моє материнське не на місці. Вже шість років я не розумію, що моя дочка знайшла в своєму чоловікові. Переживаю за неї

Ось з якого такого дива хтось вважає, що життя моєї рідної доньки це чуже життя? Ми її стільки років із чоловіком ростили, освіту хорошу дали. А тепер що? Гуляй Галю?

Галюня моя вийшла заміж у двадцять чотири роки. Але ситуація мені все одно не до вподоби була. Справа в тому, що зять наш аж на дванадцять років старший. Та й заміж її кликав якось неактивно. Точніше сказати, що й зовсім не кликав.

А якщо вже взагалі відверто, то він їй дитину зробив і продовжував далі в гості заходити. Галя всяко по-різному йому вже натякала про весілля, а він усе не поспішав.

Дійшло до того, що вони просто якось недалеко прогулювалися від РАЦСУ, ну вона його й запитала, коли вони вже заяву писати підуть.

Ось тільки тоді він наважився. Вже четвертий місяць вагітності був. Весілля грали вже з величезним животом. Взагалі зять якийсь мовчазний нам дістався. Слова зайвого з нього не витягнеш. Все доводиться через це сама йому говорити.

Ось нещодавно кажу йому, що добре б на дачі світло вуличне облаштувати. Чоловік мій все життя в начальниках проходив, зараз на пенсії вже, а електрики побоюється досі. І зробив усе за один вечір. А самому не судилося здогадатися? Щовихідних у нас на дачі гостює. Видно, що без освітлення некомфортно.

Ні, все випрошувати доводиться. І на дачу його не затягнеш. Поки з дочкою не посваримося, то він свою п’яту точку і не збирається сюди привозити.

А то самому невтямки, що там двоє пенсіонерів на десяти сотках одні все літо працюють. Щоразу дзвонити їм треба – запрошувати. Взяв би хоч раз сам подзвонив та спитав. Так, мовляв, і так, чим вам можна допомогти?

А як цей Сашко до нашої дочки ставиться? В мого чоловіка останній раз нерви не витримали, він йому все висловив.

Захворіла наша Галя нещодавно. Все начебто нормально з нею було, а потім раз, і свідомість втратила. А в нашому містечку нічого розумного сказати не можуть.

Тоді вона знайшла в області великий науково-дослідний інститут. Зателефонували-домовлялися, їхній випадок попередньо зацікавив. Запросили приїхати на кілька тижнів, щоби на місці всі аналізи взяти, обстеження пройти.

Так зять її не повіз навіть! Їхати туди від нас шість годин. Саша того дня мав на роботу їхати лише в ніч. Але замість того, щоб кохану дружину відвезти машиною, він провів її з валізою до автовокзалу. А там Галя мала сама добиратися.

Дружина бачити йому ніхто! Чоловік тоді випив трохи від стресу, подзвонив зятю та все, що він про нього думає, у фарбах висловив.

Батько б і сам, звичайно, міг дочку відвезти, але він так далеко машиною в нас не їздить. У нас машина тільки щоб до дачі і назад добиратися.

І мешкають вони вже разом шостий рік. Щодо фінансів у дочки я так розумію непогано все. Вони щороку на море літають усією сімʼєю. Квартиру взяли, без іпотеки навіть. У Сашка, виявилося, були в холостяцькому житті непогані заощадження.

Ну а мені досі здається, що Сашко нашу Галю взагалі не любить. Я жодного разу після весілля не бачила, щоб він її обіймав сам або цілував.

Все вона сама до нього лащиться. То обійме, то по руці погладить. Від цього сухаря взагалі ніяких емоцій. Ось дивлюся я на них і здається мені, що вони не мають сім’ї. Дивні якісь стосунки.

Але сина Сашко видно, що любить. Внучок на батькові, як маленька мавпочка, весь час скаче. Син, мабуть, єдина людина, яка у зяті хоч якісь емоції викликає.

Ось уже скоро шість років як мені невтямки – що дочка в цьому дивному мужику знайшла? Серце материнське не на місці. Переживаю за дочку.