Серед ночі розбудив дзвінок дівчини…
Замовив я собі по інтернету мишку – фірмову, багатофункційну, крутий дизайн. Про таку я вже давно мріяв. У наих магазинах таких не продають. Посилка прийшла швидко, точніше, дві. Коли замовляв – відволікся на дзвінок у двері і мабуть замовлення два рази зробив.
Я оплатив обидва, мишки забрав. Подумав, що продам без проблем. Розмістив оголошення в групі і через 10 хвилин дзвінок. Мужик радий дуже – давно теж хотів таку. Завтра забере, а то вже пізно, а він тільки з роботи додому поїхав. Поговорили ми пару хвилин по телефону і домовились про зустріч. Я оголошення відразу і зняв, оскільки покупець знайшовся, то для чого людям голову морочити.
В другій ночі дзвінок з номера того мужика, з яким домовився. Відповідаю:
– Так.
А там тихий жіночий голос:
– А це хто?
– Я! А вам кого?
– А як вас звуть?
– Назар. А вам кого треба?
– Назар? А ви Тараса знаєте?
Спросоння важко згадую всіх Тарасів, яких знав, уточнюю:
– Дівчино, конкретизуйте. В другій ночі я не можу згадати, яких Тарасів я знаю. Я взагалі-то сплю!
Дівчина явно розгубився й каже:
– Вибачте, що розбудила. Заглянула в телефон чоловіка, а там великими літерами написано МИШКА. Ось і вирішила перевірити, що за Мишка у нього завелася. Ви тільки мене не здавайте, я вже зрозуміла – це він у вас завтра мишку купувати буде. На добраніч!
Я посміявся, але її не здав.