До недавнього часу в мене були дуже хороші відносини з чоловіковими батьками.

Вони завжди щось передають мені, гостинці, знають, які люблю, наприклад, фрукти, можуть спеціально заїхати і привезти ящик абрикосів спеціально для мене. Вважають мене відмінною дружиною, бачать, що син їх ситий і щасливий, за що мені дякують. Конфліктів у нас ніколи не було.

Люди вони хороші, але іноді їх поведінка мене не влаштовує. Вони можуть бути нав’язливі, задавати якісь дурні питання. Любові я до них в загальному не відчуваю, але й огиди теж. Не знаю, чому я до них так ставлюся, але буває ж таке? Люди тобі просто не особливо подобаються, без видимих ​​причин.

Так ось одного разу я розмовляла по телефону з мамою, в черговий раз обговорюючи поведінку батьків чоловіка. Було це на дачі, я спеціально пішла за паркан, щоб мене ніхто не чув. У фарбах описувала їх поведінку і сміялася над ними. Виявилося, що весь цей час свекруха була біля паркану, в кущах малину збирала. Я її не помітила і показала, як то кажуть, своє справжнє обличчя.

Як думаєте, вибачення допоможуть або вже все втрачено?