– Розлучайся, або ми розходимось

Іра була дуже красивою дівчиною. В неї була однокімнатна квартира і хороша робота. З Дмитром вона зустрічалась уже два роки.

З самого початку їх відносин вона знала, що він одружений і в нього двоє дітей. Це її не зупинило, дівчина не вважала дружину проблемою, адже Дмитро обіцяв розлучитися буквально через пару років, коли діти хоч трохи підростуть і стануть дорослішими. Іра щиро вірила в його вигадки, їй так хотілось в це вірити.

Вони зустрічали уривками: то в кабінеті на роботі, то у вільній квартирі друзів, то у нього вдома, коли дружина з дітьми їхала кудись. Останнє – особливо цинічно. Привести коханку у свій дім, де живуть твої діти та дружина. Особливий, витончений вид цинізму. Але Іра саме в ті хвилини, в його квартирі була по справжньому щаслива! Коли він готував вечерю, вона уявляла собі, що це її дім і її чоловік.

Але казка закінчувалася і Ірина  знову   була на узбіччі життя Дмитра, бо завжди знаходилися важливі сімейні справи, проблеми, що не дозволяють зустрітися.

Одного разу дівчині подзвонила дружина Дмитра і стала погрожувати розправою, якщо Іра не перестане з ним зустрічатися. Дівчина злякалася. Далі пішли дзвінки дітей, яких силою змушувала дзвонити дружина. Діти плакали в трубку і благали не забирати їх татка.

Іра не витримала і поставила ультиматум: розлучайся або ми розходимось. Розлучатися він не став, вони розійшлися.

За старою звичкою він іноді намагався напросився в гості та згадати минуле. Іра була непохитна і вирішила будувати своє життя, а не красти чуже. В її житті Дмитро з’явився знову через років 15, їй було під 40, йому – вже близько 55. Вона була заміжня, підростав син.

Дмитро був одружений, все було в його житті стабільно. Тільки коханки змінювалися, а дружина залишалася величиною постійною. Дмитро пропонував зустрітися. Мету зустрічі їх позначив відразу – нічого час втрачати, ми не діти.

Ірина відмовилася. Мабуть, він подзвонив їй в період «між коханками», коли переглядав старі контакти.