Розірвала родинні зв’язки і стала нарешті щасливою

При одній згадці про родичів, у мене починають трястись руки та смикатись око. Я занадто довго терпіла свою рідню.

В основному вся рідня з мого міста по материнській лінії: сестри бабусі, двоюрідні тітки, троюрідні сестри та брати. Родові збіговиська проходять строго щосуботи в однієї з бабусь і починається спектакль «дружності», з’їжджаються тітки, дядьки, сестри, брати. Все цілують один одного в щоки, обіймаються, відчуття, що знаходишся у веселій зомбі – секті.

Далі за планом застілля і душевні розмови: хто і де вчитися, працює, з ким спить і коли будуть діти. На весілля запрошували один одного таємно, нас звали тільки на похорон.

Коли мені виповнилося 20 років, я вирішила звернутися до двоюрідної тітки за допомогою в працевлаштуванні, вона працювала начальником відділу кадрів на великому підприємстві. Але не тут то було, мені було відмовлено, оскільки «місць немає» і освіти теж.

Я вступила в ВНЗ, на що «сімейна рада» тут же винесла вердикт: вчитися вона не буде, її відрахують за неуспішність. При цьому за спиною завжди нашіптували, вона ніде не працює, ледащо.

Як тільки я влаштувалася продавцем у магазин дитячого одягу, тут же охрестили дармоїдкою, адже я за їхніми словами цілими днями сиджу в відділі та нічого не роблю. Одного разу, я викупалася в холодній річці й потрапила в гінекологію із запаленням. Після чого, на думку родичів, я робила аборт і заразна.

Ближче до 30 років мене охрестили «безплідною», оскільки у мене не було дітей. Якби могла, давно б народила, говорили вони. А те, що я ще не планувала дитину, їм було все одно.

Терпець урвався, коли на ювілеї бабусі троюрідна сестра запропонувала мені купити чудо трав’яні китайські таблетки від безпліддя. А бабусин брат заявив за столом, що заміж я вже не вийду і треба «народити собі», а то так і залишуся сидіти одна і зіп’юсь. Попутно, вони обмовляли бабусю та  змушували її оформити квартиру на племінників і племінниць, хоча у неї є рідні діти та внуки.

Незабаром, ми забрали бабусю до себе і доглядали за нею, родичі почали часто до нас навідуватися і вичитувати нас: не так міняєте памперси, не так їй готуєте їсти. Після 4 років догляду бабуся померла у віці 90 років. Перед смертю ми чергували в лікарні 20 днів по черзі з мамою.

На кладовищі головне питання було «від чого померла бабуся»? Пізніше, вони розпускали чутки, що бабусю ми вбили, користувалися її пенсією у 2 тисячі, і що нам не заслужено дісталася квартира.

Ось, з самого моменту смерті бабусі я вирішила, що пора рвати всі зв’язки. Але мене все ще тримав «борг», оскільки я була хрещеною мамою у двоюрідної сестри. Мене швидко «відпустило»: після чергових подарунків з мого боку, двоюрідна сестра розповідала всім, що замість срібного кільця, могла б подарувати золоте, а такі сукні «її дочка носити не буде».

Кровні родичі не є родичами по душі. Я змінила телефон і перестала відкривати двері на дзвінки. Через рік сталося диво, я стала спокійною, пішли образи. Мені не цікаво хто з рідні народив, хто помер, у кого яка доля.

Простір я заповнила новими людьми, які, не бувши рідними, зробили багато хорошого для мене. Подарунки та іграшки я ношу в дитячий будинок і у відповідь бачу тільки подяку.