Родичка допомогла з роботою, але вирішила, що має право рахувати її гроші

Надя переїхала в обласний центр, коли вступила до інституту. Вона жила в гуртожитку, добре вчилася, отримувала стипендію і шукала підробітки. Закінчивши навчання, вона так і залишилась жити в місті.  Невдовзі дівчина вийшла заміж і влаштувалася на роботу.

Весь цей час за нею, як то кажуть, приглядала сестра померлого батька дівчини. Марія Павлівна була дуже енергійною жінкою, висловлювати свою думку з будь-якого приводу, навіть коли її про це не просили.

Надя з нею бачилась не дуже часто (в основному спілкувалися по телефону) до тих пір, поки тітка не влаштувала її на роботу в фірму, в якій працювала сама. Вона, дізнавшись про заплановане звільнення колеги, а тому порадила начальнику кандидатуру Надії – той погодився, але з випробувальним терміном.

Його дівчина з успіхом пройшла, і стала працювати в одному кабінеті з тіткою і ще трьома співробітницями. Марія Павлівна дуже пишалася тим, що прилаштувала племінницю на посаду з непоганою зарплатою (правда, не вищою, ніж у неї). Про це вона розповідала всім бажаючим її слухати, крім самої Наді.

Дівчині вона про це не нагадувала, але раптом стала цікавитися її витратами. Слід відзначити, що чоловік Надії теж працював, молода сім’я великих грошей не заробляла, машину взяла в кредит і відпочивати їздили раз на рік на вітчизняний курорт, а то і на турбазу. Добре, що у чоловіка була своя квартира і на знімання житла витрачатися не доводилося. Наді (як і будь-якій жінці) хотілося гарно виглядати, стильно одягатися і радувати себе всякими жіночими дрібничками.

Ось через нову сумочку трапилася між родичками перша неприємна розмова.

– О! У  тебе  нова  сумка?  Я  бачила  таку  в магазині – 900 грн коштує … Ну, так, ти ж у нас мільйонерка, – заявила Марія Павлівна племінниці, коли та прийшла з обновкою на роботу.

Дівчина чогось спробувала виправдатися (хоча грошима тітка їй ніколи не допомагала), зазначивши, що дуже хотіла цю сумку, і тому економила на інших речах. Тітка скептично подивилася на племінницю і весь день з нею не розмовляла.

На наступний день Марія Павлівна змінила гнів на милість і навіть вибачилася перед дівчиною за спробу влізти не у свою справу. Тут наближався день народження однієї зі співробітниць і Надя запропонувала разом з традиційним конвертом з грошима, подарувати іменинниці букет троянд. Дізнавшись, що він коштує 300 грн, Марія Павлівна прийшла в жах:

– Це ж, які гроші витратити ні на що? Ти мільйонерка чи що?

Склалося враження, що жінка до цього ніколи квіти не купувала. Після пояснень, що скластися треба по 50 грн, тітка погодилася і гроші здала, але на племінницю знову дивилася засуджуючим поглядом. Далі була нова сукня і подароване чоловіком простеньке золоте колечко. Це засуджувалося Марією Павлівною з обов’язковими словами: «Ну ти ж у нас мільйонерка …»

Кожен раз потім родички мирилися, але Надія почала ненавидіти свою тітку. З цим своїм почуттям дівчина нічого не могла вдіяти. Вона навіть попросила начальника, який з подивом одного разу спостерігав за сваркою родичок, перевести її в інший кабінет.

Це не допомогло. Надя почала думати про звільнення, хоча ця робота їй дуже подобалася, та й колектив теж (за винятком Марії Павлівни). Коли в черговий раз при зустрічі в коридорі тітка, як зазвичай, оцінила новий піджак племінниці, так написала заяву на звільнення.

Начальник її не відпустив – дав тижневу відпустку і порадив привести нерви в порядок. Надя і сама подумала скористатися послугами професійного психолога. Жити з такою ненавистю до тітки, плакати від кожного невтішного слова, їй зовсім не хочеться.