Родичі образились, адже я відмовилась прописати чоловіка сестри

Юлі 33 роки. Вона мати-одиначка, яка приїхала в столицю з провінції ще на навчання, а потім так і залишилась тут. Після інституту майже відразу заміж зібралася, здавалося – принц, мрія всього життя.

Принц, правда, не дуже поспішав узаконити їх відносини навіть тоді, коли Юля повідомила йому про швидке поповнення.

– Живемо і так нормально, до чого ці штампи, – сказав він Юлі.

–  Спочатку ми добре жили, – визнає Юля, у нього квартира своя була. Коли дочка народилася, він не пропонував записатися його батьком, а я не наполягала.

Дівчинці було 2 роки, коли обранець Юлі вирішив, що на роль його дружини дівчина не підходить. Розлучалися вони дуже мирно, без пристрастей: до виходу Юлі з декрету колишній цивільний чоловік зняв їй з дівчинкою квартиру, підкидав грошенят він сам та його батьки, які полюбили внучку.

– Все склалося щасливо, – каже Юля, – до виходу з декрету ми дожили, та й потім його батьки допомагали мені з донькою, хоча у тата нашого і з’явилася вже інша сім’я.

Найбільша складність в столичному житті Юлі того періоду   – житло. Знімати дорого і ненадійно, її й дівчинку свекри тимчасово прописали у себе, щоб дитина могла піти в садок в столиці. Але тимчасово – це тимчасово.

– До  своїх родичів я не зверталася за допомогою, – каже Юля, – вони й так на мене  ображені через те, що народила без чоловіка, що не приїхала з повинною, коли відносини з батьком дівчинки закінчилися. Та й чим допоможуть? У мене сестра є, на 4 роки молодша, та ще й батьки у нас різні.

Але жінка все ж вистояла: 4 роки тому взяла кредит, внесла початковий внесок і стала володаркою невеликої студії площею 28 метрів. Іпотека на 15 років, та ще кредит на 5 років, зате постійна реєстрація і своє житло.

– Будинок тоді тільки добудовували, – згадує Юля, – я дні до здачі рахувала. І нехай там ремонт самий бюджетний, і нехай до метро ще їхати на маршрутці, але я була дуже щаслива.

Зараз дочці Юлі 8 років, навчається у другому класі, в школі, яка буквально у дворі її нового будинку. Юля спокійна: сусідка допомагати взялася, у неї внук в тому ж класі, так що призводить дівчинку зі школи до самої квартири.

– Все в нас добре, – каже Юля, – свекри колишні недавно грошей підкинули, я майже закрила кредит. А іпотека … Нічого, справлюся. Якби ще родичі на мене не насідали …

Рідні Юлі, дізнавшись про те, що дівчина стала киянкою, спочатку поволі, а потім все наполегливіше стали її просити прописати у себе чоловіка сестри.

– Він вахтами в столиці працює, – пояснює Юля, – я бачила його пару раз в житті. А тут приїхав і сестра з ним. Сина залишила на маму, хоча йому тільки 8 місяців було. Навіщо приїхали? Вмовляти мене про прописку.

– Він з столичною реєстрацією буде більше отримувати, – гаряче просила сестра, – на нормальну роботу піде, я теж хочу в Київ перебратися. Що мені робити в селі Тернопільської області?

– Доню, допоможи, – просила і мама по телефону, – рідні повинні один одного підтримувати.

–  Ага, – посміхаються подруги Юлі, – багато вони тебе підтримували, якби не батьки твого колишнього, де б ти зараз була?

– Це так, – погоджується Юля, – але тоді я здалася і пішла в  паспортний.

– Право Ваше, – пояснила Юлі паспортист, – пропишемо. Але на Вашому місці, я б цього робити не стала. Чоловік сестри? Тут своїх дружин-чоловіків не поспішають реєструвати. Виписати його Ви випишете, нехай і через суд, але геморой такий Вам навіщо? І потім, коли прописують непрямих родичів, ми дільничному відомості передаємо. Жити він у Вас не буде? А прийде дільничний і виявить фіктивну реєстрацію? Штраф Вам потрібен?

– Я так їй була вдячна, – зізнається Юля, – тепер я знала, що відповісти рідним на їх прохання: не можна, мовляв, не хочу проблем.

Сестра особливо скандалити не стала. Поїхала. А ось мама потім висловилася. Не відразу, а через пів року.

– Штрафу злякалася? – мама кричала по телефону на старшу дочку, – Проблеми тобі не потрібні? Не твої, мовляв, проблеми? А що через тебе тепер у сестри майбутнього немає, це чиї проблеми? Сама без чоловіка і сестрі таке влаштувала?

– Так що я влаштувала? – не зрозуміла Юля.

– А то! – продовжила висловлювати наболіле мама, – Пішов від твоєї сестри чоловік. Киянку знайшов. З квартирою і реєстрацією.

– І сміх, і гріх, – каже Юля, – я винна, ага. А якби я прописала у себе чоловіка сестри, то він би бабу не завів? І був би прописаний у мене зараз колишній чоловік сестри. Зате тепер я винна в тому, що сестрі не стати киянкою, що у неї немає чоловіка, що мамі й вітчиму доводиться її з дитиною повністю утримувати.

– Цирк та й годі, – погоджуються подруги, – Добре, що тобі вчасно підказали тоді, проблем уникнула. А рідні … Багато тобі від них було толку?

А ви як думаєте?