Приїхала на дачу і отетеріла, мій благовірний там з коханкою розважався. Вирішила на наступний день з ними поговорити, яке ж моє було здивування, що син став на сторону свого батька

Максим стояв у передпокої перед дзеркалом і репетирував серйозну розмову з дружиною. Поруч із ним стояв його двадцятип’ятирічний син Сергій, який уважно стежив за батьком.

Коли щось Сергію не подобалося, він поправляв батька і радив йому, як краще, як краще все зробити. Сергій вважав, що має на це право. Бо збирався в майбутньому вчитися чи на режисера, чи на драматурга. Він ще остаточно не визначився із цим. А зараз, на правах людини, яка планує пов’язати своє майбутнє з театром, він просто допомагав батькові правильно зіграти свою роль.

— Давай, тату, ще раз, — стомлено сказав Сергій. — Тільки зберися. Дві години вже працюємо, а користь нуль.

Максим прокашлявся, перш ніж знову почати. Було видно, що він дуже втомився. Репетиція забрала в нього багато сил.

— Одруження з тобою, Ксенія, найбільша моя помилка, — сказав Максим. — У молодості я багато робив помилок, Ксенія, але ця помилка…

– Стоп! — сердито сказав Сергій. — Так не піде, тату.

— А що цього разу не так, синку? — злякано спитав Максим.

— Не треба говорити про свої якісь помилки молодості. Я взагалі не розумію, з чого раптом тебе понесло говорити ще й про ці помилки?

— Так ж робив я помилки, — виправдовувався Максим.

– І що? Говорити про це навіщо? Тим паче мамі. Вона і без того зараз про тебе не дуже гарної думки, а тут ти ще зі своїми помилками.

— То ж по молодості, синку. З ким не буває.

— А я тобі ще раз повторюю, тату. Не треба!

— Я тільки для того, щоб моя промова була яскравішою. Переконливіше, щоб звучала.

— Не треба яскравіше, тату. Не треба переконливіше. Все має бути просто та ясно. Тоді тільки вона тобі повірить. Зрозумів?

— Зрозумів, — впевнено відповів Максим.

— Запам’ятай, тату, ти святий, а вона винна перед тобою в усьому. Це у неї помилки, у неї. Зрозумів? А ти мученик. У тебе не може бути жодних помилок.

— Та як же це, синку? — злякано промовив Максим. — Я й раптом святий. Після того, що сталося? Думаю, що за обставин, що відкрилися, таке точно не прокотить.

— А я тобі говорю, прокотить, — відповів Сергій.

— Вона не повірить, синку, — наполягав Максим.

— Я тобі кажу, що повірить, тату, — сердився і мало не кричав у відповідь син. — Тому що вона хоче повірити в це. Вона мріє у це повірити. Те, що вона тебе застукала з цією дівчиною, думаєш, вона сама не шкодує, що побачила? Ще як шкодує. І, мабуть, мріє, щоб все залишалося, як колись, коли вона нічого не знала і ви обоє були щасливі.

А тепер, звісно! Їй треба щось робити. А вона не знає що. І тому почувається винною. А може, навіть грішницею. Так, тату, так! Грішницею. Їй так легко. Їй краще визнати себе винною, ніж тебе, і на цьому закінчити. Розумієш?

А головне, тату, що у будь-яких сімейних проблемах винні завжди двоє. Отже, ти даремно вважаєш її такою вже невинною. Ще невідомо, хто з вас винен. Тому моя тобі порада, тату, вважай себе правим, вважай себе святим. І все буде добре. Зрозумів?

— Зрозумів, синку, — сумно відповів Максим. — Який ти в мене все-таки талановитий. Я вірю, що колись і ти обов’язково станеш видатним режисером чи драматургом. Мені тільки дожити до цього. Щоб на власні очі побачити, як…

— Не відволікайся, тату, — роздратовано сказав Сергій. — Скоро мама з роботи прийде. А в нас ще кінь не валявся. Адже, якщо ти не зможеш все правильно сказати, вона, мабуть, вижене тебе з дому.

У цьому можеш не сумніватися. А коли тебе не стане, вона візьметься за мене. І тоді про кар’єру режисера чи драматурга мені можна буде забути. Вона, мабуть, змусить мене піти працювати простим робітником на якийсь завод. Або придумає ще чогось гіршого.

— Що може бути ще гірше, синку, ніж на заводі? — жалісно сказав Максим.

— Мама вигадає, — відповів Сергій. – Не сумнівайся.

— Ой, — зітхнув Максим, — наші гріхи тяжкі. За них розплачуємось.

— Зберись, тату, — сказав Сергій. – Давай ще раз. Ти святий. Вона у всьому сама винна. Думай лише про це. Тоді у нас… Тьху, тьху, тьху, можливо, з’явиться шанс. Від тебе багато залежить, тату. Пам’ятай про це! Якщо не хочеш жити на заробітну плату викладача в інституті?

Двадцять шість років тому Ксенія вийшла заміж за Максима.

А за рік у них народився син Сергій. І все в них було гаразд. Але рік тому Максим відчув, що він уже не є учасником свята життя. А так, сторонній спостерігач. На це свято запрошено всіх, крім нього. А найбільше Максима засмучував той факт, що серед запрошених на це свято життя багато молодих та гарних жінок.

«А мене чомусь не запросили, — сумно думав Максим. — Про мене зовсім забули. А я ще не старий. Мені лише 45».

І тоді Максимові здалося, що життя щодо нього більш ніж несправедливе.

«Я не відчуваю радості від свого життя, – подумав Максим. — Тоді як довкола мене стільки всього нового, незвіданого, цікавого, хвилюючого. Але все це проходить повз мене. Наче я вже й не людина. Наче я не вартий того прекрасного і хвилюючого, що оточує мене. А для кого тоді скажіть це все? Чому комусь можна, а мені ні?

Ось тоді Максим і вирішив, що нічого не буде страшного в тому, якщо він стане частиною того великого карнавалу життя, на який покликали всіх, крім нього.

«І незрозуміло, за що страждаю? – думав тоді Максим. — Мені всього 45, а я себе перетворив на самітника якогось. Затворником став. Заради чого? Адже я, якщо й долучуся до цього, то не для того, щоб піти з сім’ї, ні. Я поважаю свою дружину. Сина обожнюю. Я тільки щоб життя своє хоч трохи прикрасити і трохи підбадьоритися».

Ну от і підбадьорився Максим. Радісно приміряючи то одну, то іншу маску, він поринув у святковий карнавал життя з головою. І цілий рік йому все сходило з рук. Він був у епіцентрі щасливого життя, а дружина цього не помічала.

А вчора вранці Ксенія зненацька приїхала на дачу. Де її ніхто не чекав. І там вона побачила те, що побачити не мала.

Максим несподівано навіть не знав, що сказати. Він тільки мовчки відкривав і закривав рот, і жестами намагався пояснити, що це все, що Ксенія бачить, це не те, що вона думає. Але дружина, найімовірніше, його не зрозуміла.

— Зараз я їду, Максиме, — сказала Ксенія. — А завтра ввечері… вдома… ми поговоримо з тобою… про наше майбутнє.

Максим одразу ж поїхав додому і все розповів синові.

— Тату, ти розумієш, що нас обох нас підставив! – кричав Сергій на батька.

— Все розумію, синку, — покірно відповів Максим. – Що робити? Скажи. Навчи, як бути.

— Якого дідька ти поперся на дачу, знаючи, що по п’ятницях мама завжди туди приїжджає? — дивувався син. — Ще студентку свою туди притяг.

— Біс поплутав, — відповів Максим. – Не розумів, що роблю.

— Я мало не молився на тебе, тату, — сказав Сергій. — Я ж приклад із тебе брав. Вважав, що ось мені пощастило з батьком. І жити вміє весело, і маму при цьому не засмучує. А ти?

— Що я можу сказати на своє виправдання, синку, — жалібно скиглив у відповідь Максим. – Винен!

— Ти зрозумій, тату, мама терпить моє неробство тільки завдяки тому, що ти постійно за мене заступаєшся, — сказав Сергій. — Я вже сім років вступаю до якогось театрального інституту і все ніяк не можу поступити.

— Інтриги, синку, — Максим вирішив втішити сина. — Геніям завжди непросто. Усі великі драматурги та режисери до своєї слави через тернини йшли і…

— Та начхати мені на те, як ішли до своєї слави інші, тату, — Сергію було зараз не до того, щоби вислуховувати заспокійливі промови батька. — Мова не про інших, а про нас із тобою. Я сиджу на шиї матері, тату. Я! І сиджу непогано. І готовий так усе життя просидіти. Тому що мені все сходить з рук лише завдяки тобі.

А як не буде тебе? Як я житиму? Як ти житимеш, якщо вона тебе вижене? На зарплатню викладача? А вона тебе обов’язково вижене.

— Ти страшні речі кажеш, синку, — злякано прошепотів Максим. — Я теж, можна сказати, на її шиї сиджу. Ми обидва сидимо. У мене зарплата всього нічого, і тієї навіть мені одному не вистачає. На одну мою машину геть скільки йде. А ресторани, кафе, подарунки студенткам. Все за рахунок твоєї мами. Я і так намагаюсь на всьому заощаджувати. А якщо вона мене вижене, то все. Мені кінець.

Вистачить тільки на оренду квартири на околиці міста і на поїсти. Свято життя для мене закінчиться тоді. Що робити, синку, навчи. Адже ти теж зацікавлений, щоб мене не виганяли. Вигадай що-небудь. А я й далі за тебе заступатимуся. Ти зможеш і далі балду ганяти, пудрячи мамі мізки своїм великим майбутнім на терені театру чи кіно.

Ось Сергій і вигадав, що батькові слід серйозно поговорити з мамою і переконати її в тому, що вона сама у всьому винна.

Ксенія увійшла до квартири, коли йшла вже четверта година репетиції.

– Так! Ви обидва тут, – сказала Ксенія. – Дуже добре.

Сергій штовхнув батька у бік.

— Починай, — пошепки сказав Сергій.

Максим зробив крок уперед і почав.

– Ксенія! — урочисто промовив Максим.

– Так, Максиме! — не менш урочисто відповіла Ксенія.

— Оскільки ти сама у всьому винна, я вимагаю, щоб ти все усвідомила, вибачилася і, можливо, я тебе пробачу, — сказав Максим і подивився на сина.

Сергій багатозначно заплющив і розплющив очі, показуючи тим самим, що все йде як слід. Підбадьорений цим, Максим продовжив.

— Яке право ти мала ось так зненацька, без попередження приїжджати на дачу, Ксенія? — спитав Максим. — Невже ти не розумієш, що так не можна, що це втручання у моє особисте життя? Невже не розуміла?

Ксенія розуміючи кивнула головою і подивилася на сина.

— Ти, синку, мабуть, цілком згоден зі своїм татом? Так? — спитала вона.

— Чи бачиш у чому річ, мамо, — відповів Сергій, — порозуміння та гармонія в сім’ї — це обов’язкова турбота кожного члена сім’ї.

Сергій говорив хвилин п’ятнадцять про те, що таке щаслива сімʼя і яким саме він бачить щасливе майбутнє своє та своїх батьків.

— Коротше, — сказала Ксенія, коли Сергій завершив свій виступ. — Ти згоден із батьком? Так?

– Так! — захоплено зізнався Сергій. – Більш того. Я вважаю, що батько має рацію, а ти, мамо, не маєш рації. Тому що змушуєш його виправдовуватись. Знаючи його слабохарактерність. А я завжди на боці слабких. Ви самі мене цього навчали. І я не дозволю тобі викинути тата зі свого життя, як непотрібну річ. Не дозволю!

Після цього слово знову взяв Максим. Він подякував синові за підтримку і протягом десяти хвилин повідомив Ксенії все про свою святість і прагнення прощати людям їхні помилки. А на завершення він повідомив Ксенії, що і прощає її, і анітрохи не гнівається за її негарний вчинок.

— Тепер, мамо, — сказав Сергій, — коли все сказано, ми з татом хотіли б почути, що ти скажеш на своє виправдання. Ти ж розумієш, що вигнати тата тобі не вдасться. Я цього не дозволю. Як не дозволив би вигнати і тебе, якби і з тобою таке трапилося, мамо, і ти спіткнулася б на життєвому шляху.

— Дякую, синку, — сказала Ксенія. — Ти добрий хлопчик.

— Справа не в доброті, а в тому, що ця квартира належить вам обом. Звідси і всі наслідки. Тож, мамо, краще змирись. Прийми життя таким, яким воно є. З усіма її радощами та смутками. І пам’ятай, що без батька мені життя не миле. Я просто не можу без нього жити. Де він там і я.

— Дякую, синку, — сказав Максим.

— Я тебе зрозуміла, — сказала Ксенія. — І я згодна прийняти життя таким, яким воно є. І тому я, звичайно ж, не виганятиму твого тата з його будинку. Бо прав таких не маю.

– Ти розумниця, Ксенія, – поспішив сказати Максим, – я завжди знав, що розсудливість не покидає тебе навіть у такі важкі хвилини.

– Так, – погодилася Ксенія. — Здоров’я завжди зі мною.— І тому я йду сама.

– Як ідеш? — в один голос вигукнули батько та син. Цього вони не очікували.

— Ми розлучаємося з тобою, Максиме, — сказала Ксенія. — Цю квартиру ми продаємо. Гроші ділимо порівну на трьох. А далі, хлопці, кожен живе як може.

– А як же я? — спитав Сергій. — Що зі мною буде, мамо, ти подумала? Ну, добре батько, він справді завинив. Але ж я! Я чим винен? За що ти мене караєш?

— Ти, синку ні в чому не винен. І я тебе не звинувачую. Але ти сам казав, що не можеш жити без тата. Я правильно зрозуміла?

— Правильно, але…

— Ну, ось і живи з татом. Я не стану тобі заважати.. Я щаслива, що виростила такого дбайливого сина. Тепер я спокійна і за тебе, і за свого теперішнього чоловіка. Совість мене не мучитиме, що з ним щось трапиться, а поруч нікого немає. Бо ти, синку, завжди будеш поруч із батьком. Я це вже зрозуміла.