Притча про непотрібний вантаж, який кожен із нас тягне на своїй спині
Один чоловік прийшов до старого мудреця і сказав:
– Слава про твою мудрість велика. Навчи мене бути таким самим, як ти – врівноваженим, спокійним. Допоможи мені! Я втомився від роздратування і злості, що накопичилися в мені.
Мудрець попросив повернутися наступного ранку, але захопити з собою мішок і картоплини.
“Якщо ти відчуєш злість – бери одну картоплину і клади в мішок. Можеш навіть вирізати на ній ім’я тієї людини, яка тебе образила. Через деякий час все налагодиться…”
– І це вся твоя порада? – Запитав чоловік.
– Ні, це ще не все. Мішок ти маєш носити за плечима, брати його з собою, куди б ти не подався. І не знімати його навіть уночі.
За кілька днів мішок був сповнений. Носити його на плечах було важко: боліла спина, нудили плечі. Через тиждень картопля почала гнити, бульби вкрилися слизом і почав поширювати жахливий запах.
Носити мішок із собою було нестерпно.
Коли чоловік прийшов до старця, той сказав: “Через накопичені образи так само гниє наша душа”.
Вчинки перетворюються на звички, звички – на характер, який породжує смердючі вади. Я дав тобі можливість спостерігати весь цей процес збоку. Щоразу, коли ти вирішиш образитися чи, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібний тобі цей тягар.
Кожен із нас сам обирає – жити з образою чи ні, прощати чи не прощати, забути чи день за днем прокручувати неприємну ситуацію в пам’яті.
Але ми повинні розуміти, що цей мішок за спиною відволікає нас від краси світу, від прекрасних, радісних моментів. Цей мішок відлякує, віддаляє від нас добрих, відкритих, чесних людей.
На Сході кажуть: “Злитися – це як прийняти отруту і чекати, що від цього пoмpe інший”.
Вибачити – не значить звільнити іншого від відповідальності. Це насамперед очищення власної душі від кіптяви та бруду.