Прийомні діти нашої Маськи

Моя бабуся живе на сусідній вулиці сама. Пару років назад, ми подарувалиїй кицю, а то дуже самотньо бабусі було. Кицю ми стерилізували, щоб у старенької не було з нею проблем. Росла киця Мася вірною і ласкавою.

Проте одного разу вона притягла до хати маленьких кошенят. Це були чужі діти – сусідські. Але та матуся кинула дитинчат, а наша Маська вирішила врятувати. Жаліслива така, зараза. Але що робити, не викидати ж пухнастиків на вулицю. Тим більше це взимку було.

Стали ми їх виходжувати, годувати з піпеточкі. Мася весь час поруч крутилася, турбувалася за малюків. Часто переховувала кошенят від нас, погана киця…

Коли кошенята підросли, ми стали шукати їм прийомні сім’ї. Роздали всіх, крім одного. Це був найкрасивіший котик. Такий пухнастий, сам чорний, а на носі біла плямочка, а очка – зеленіші  зеленого. Ніколи таких не бачила.

Його теж хотіли забрати. Але Маська так заховала малюка, що ми шукали його цілий тиждень. Знайшли, в результаті, на горищі. Віддали котика. Що тут сталося з нашою благородною дівчиною…. Вона страждала. Ходила байдужа до всього. Я тоді вперше побачила, щоб кішки плакали. Може мені і здалося тоді, але серце немов стислося від цього видовища.

Киця наша мучилася два тижні. Але вихід все ж знайшла. І що ж твориться в її голові?

Відкриває якось бабуся  двері, а на порозі … двотижневе щеня. І Маська сидить, жалібно так нявкає. Вже де вона його дістала –  для нас досі залишається загадкою. Довелося знову виходжувати малюка.

Песик підріс, жив в кімнаті. Назвали Бантиком. Його бабуся вирішила не віддавати, а то раптом ця  волонтерка ще лисеня  додому притягне.