Прибирання після ремонту та реакція свекрухи: що могло піти не так…

Пів року тому ми з чоловіком нарешті купили власну трикімнатну квартиру. Вона розташована досить далеко від центру і потребувала капітального ремонту, зате своя власна і простора.

Практично одразу ми почали робити ремонт. В середині ремонту, після виконання брудних робіт, на кшталт заміни вікон, міжкімнатних і вхідних дверей, штукатурки і знесення невеликої стіни між передпокоєм і коморою, з’явилася у нас потреба в прибиральниці, щоб прибрати квартиру і під’їзд.

Сама я тоді вже не могла: на дев’ятому місяці вагітності сильно все не відмиєш. Ми почали шукати по знайомих. Найнялися до нас дві родички одного з друзів чоловіка. Зробили все швидко, чітко і якісно. Ми їх грошима не образили, навіть зверху накинули, за старанність. Чистота обійшлася нам у  2 тисячі.

Поки я народжувала, хлопці, найняті чоловіком, постелили новий лінолеум і упакували стіни в шпалери. Повернулася я вже додому, а не у квартиру, яку ми знімали на час ремонту. Через місяць після появи на світ нашої донечки, я зняла табу на відвідування і до нас почали приходити в гості родичі.

–  Ви що, вже все доробили? – здивувалася Віра Марківна, оглядаючи нашу квартиру.

Ремонт мою свекруху цікавив набагато більше, ніж місячна внучка. Що не дивно: вона наполягала, щоб спочатку була відремонтована її квартира. Назар свій синівський обов’язок виконав: дав мамі грошей, відмовившись брати участь в ремонті. Матері він пояснив, що не може кинути наш ремонт: треба було встигнути до народження дитини.

Гроші були розтринькати, а сам факт розтрати був піднесений Назару під соусом образи: Віра Марківна хотіла, щоб Назар особисто фарбував їй стелі та міняв шпалери. А раз не так, то кошти, замість ремонту, пішли на лікування нервів, що похитнулися від такої байдужості, шляхом шопінгу.

Назар з гордістю показав матері дитячу, нашу спальню і вітальню. Потім ми сіли пити чай. Мова знову зайшла про ремонт і про бруд, який був після нього.

–  Важко тобі було з пузом прибирати все після ремонту, – з удаваним співчуттям у голосі поспівчувала мені свекруха.

Я не встигла рот відкрити, як Назар все виклав про найнятих дівчат.

– І скільки ви їм заплатили?

Почувши суму, Віра Марківна захлинулася чаєм і перепитала:

– Скільки? З глузду з’їхали? Мені б подзвонили, я б у два рази дешевше прибрала!

Подальше спілкування у нас не склалося: я бачила, що її дуже гнітить факт оплаченого нами прибирання. Я вибачилася і пішла до доньки, яка так вчасно прокинулася. Віра Марківна провела у нас ще пів години, потім пішла, зіславшись на справи.

Тиждень була тиша, як стало потім відомо, це було затишшя перед бурею. Я не знаю, як працює  логіка  у Віри Марківни, та й як вона взагалі примудрилася додуматися до своєї вимоги, але не все так просто.

Я тільки-тільки заколисала донечку, як на всю квартиру пролунав сміх, навіть не сміх – регіт чоловіка. Я кулею вискочила зі спальні й сказала, щоб він зменшив звук. Назар заспокоївся і витираючи сльози, повідав мені про дзвінок своєї мами:

– Вона просить 2 тисячі, на прибирання після ремонту.

Я міркувала: у неї ж ремонту не було? Не було. Або вона його зробила? На які гроші? Навряд чи. Тоді про яке прибирання може йти мова?

– Віра Марківна ремонт зробила? – чомусь я брязнула саме це питання.

– Ні! – чоловік знову засміявся.

– Коханий, я втомилася. Твоя дочка з мене всі соки вичавила, спати хочу, погано думаю. Розкажи нормально, а? Будь людиною!

Чоловік розповів: грошей на ремонт їй дали? Дали. А на прибирання після ремонту – ні. І що, що самого ремонту не було? Це її справа, куди гроші витрачати. А з нас вона вимагає 2 тисячі  і треба терміново її їх дати.

– Чому дві? – запитала я. – Твоя мама себе в груди била, що треба було їй зателефонувати, вона б у два рази дешевше взяла. Значить – тисяча.

Чоловік здригнувся в черговому нападі реготу, крізь сміх пробурмотів:

– Ніка, я їй те ж саме сказав! Дослівно! Мама сказала, що це нам би вона знижку зробила, як родичам. А сама собі вона не родич!

На цьому і я розсміялася, дуже мене міркування Віри Марківни потішили. Грошей їй на таку нісенітницю ніхто не дав. Дочці вже пів року, а вона все нам ці дві тисячі пригадує та обіцяє, що коли нарешті зробить цей злощасний ремонт у своїй квартирі, то ми з Назаром повинні будемо приїхати та особисто все прибрати та відмити. Раз вже грошей не дали.