При спільному відпочинку друзі ніколи за себе не платять. Ми не бідуємо, але совість має бути

Ми з чоловіком дружимо з однією сімейною парою вже багато років. Спочатку я познайомилася з Ритою, коли гуляла зі своєю дитиною на дитячому майданчику, а вона зі своєю. Пізніше потоваришували й наші другі половинки. Хлопці вони веселі та товариські, з ними ніколи не буває нудно.

Часто проводимо час разом, їздимо на річку, ходимо за грибами, відпочиваємо на дачі. Однак є один момент – вони ніколи не скидаються на наші спільні заходи навпіл. Вважають, що якщо ми їх запросили, то й платити майже за все маємо ми.

В основному це відбувається в такий спосіб: сідаємо в машину і їдемо, наприклад, на дачу, де смажимо шашлик, крім м’яса купувати нічого не потрібно, тому що все у нас росте на городі. Але так тільки здається, оскільки доводиться витрачати гроші на соки, ковбасу, сир, солодощі та інші дрібниці, що з якихось причин вони не беруть до уваги.

Наші друзі лише привозять алкоголь та парочку салатів, які зрештою самі і їдять. Про бензин взагалі ніхто не думає, бодай раз запропонували оплатити заправку. З якихось причин нас вважають заможними людьми, а в них достаток нижчий за середній. Я не кажу, що ми останній шматок хліба доїдаємо, але все ж таки треба мати совість.

Одного разу спробувала поділити витрати на чек з магазину і в результаті дуже багато дізналася! Кетчуп вони не їдять, яблучний сік не люблять, а сир із пліснявою не просили купувати – він їм не по кишені.

Після цієї ситуації мені більше не хотілося з ними спілкуватися, але чоловік умовив мене не розмінюватися на дрібниці і не звертати уваги. Однак тут справа не в грошах, у мене склалося враження, що нами просто користуються, і мені якось гидко.