– Прожили купу років, а нажитого не видно. Ні дітей, ні власності. Тільки валізи з барахлом. Таке відчуття, що йшли-йшли разом і нікуди не прийшли

Марія з Тарасом одружилися з великої любові, живуть разом уже 16 років. Одружилися зовсім молодими. Відразу стали підробляти, знімати кімнату, потім влаштувалися на хороші роботи, зняли квартиру, стало набагато легше.

Тоді здавалося – все життя попереду. Можна подорожувати, розвиватися, робити кар’єру, пробувати різні хобі. Відсутність власного житла нітрохи не напружувало.

Кілька разів ще на самому початку Марія говорила про те, що непогано б почати вирішувати житлове питання, але чоловік лише відмахувався. Весь світ, мовляв, живе в оренді і це правильно. Знімну квартиру в будь-який момент можна змінити, пожити в іншому районі, в іншому інтер’єрі, не вкладаючись в ремонт. Можна переїхати ближче до роботи, можна змінити роботу, виїхати взагалі в інший регіон або іншу країну – адже ніщо не тримає! Весь світ біля ніг. Невже це не чудо! ..

А найголовніше, не потрібно ні в чому себе обмежувати. Ті, хто ставить за мету купити квартиру, навіть при досить непоганій зарплаті економить, намагається швидше виплатити іпотеку або накопичити гроші на перший внесок.

Економити та відмовляти собі в задоволеннях, подорожах, гарному одязі Тарас зовсім не хоче. Він все дитинство ходив в тому, що сусіди віддали. Досить.

Марія ж чим далі, тим більше замислюється про те, а що ж далі буде. Їй вже здається, що і дитину вона не змогла народити через психологічні причини. Немає впевненості в завтрашньому дні, тому що немає свого кута. У 23 знімати житло нормально і навіть почесно – самі живемо, молодці. І в 30 знімати зручну квартиру в хорошому обжитому районі поруч з роботою теж добре. Але життя-то йде.

Друзі-ровесники все частіше святкують новосілля, хтось вже і виплатив іпотеку, і тих, хто живе по знімних квартирах, вже навколо і немає. І на Марію з Тарасом дивляться з нерозумінням – мовляв, а ви-то чого думаєте? Коли ваше новосілля святкуватимуть будемо? Тільки не знімне – справжнє?

І всім дивно: дітей немає, гроші є, обоє працюють, чого ж не вирішують житлове питання-то? Чого відкладають? Адже з двох зарплат давно могли б – ого-го! .. І мама підливає масла в вогонь – мовляв, жінці в будь-якому випадку потрібно гніздо …

Мама живе далеко в селі, як, втім, і мама Тараса. Допомогти матеріально не можуть. Та й соромно вже в сорок-то років чекати допомоги від мам …

– Загалом, прожили купу років, з’їли разом не один пуд солі, а нажитого не видно, – засмучується Марія. – Ні дітей, ні власності. Тільки валізи з барахлом, шубами та костюмами, які, в разі чого, і кинути ніде буде. Навіть не в гуморі святкувати ювілей. Таке відчуття, що йшли-йшли разом і нікуди не прийшли …

Напевно, в 40 знімати квартиру – нонсенс? А далі? У 50? У 60? Чоловік на всі питання тільки відмахується – мовляв, живемо тут і зараз, в затишній двокімнатній квартирі. Купити ми можемо собі дозволити студію на околиці – і то ціною відмови від відпусток і обмеживши себе у всьому.

Накопичувати на квартиру самій? У Марії зарплата менша, ніж у чоловіка. Та й неправильно це, в родині ділити на твоє – моє, дотепер у них був загальний бюджет, який вони розбазарювали здебільшого, але разом.

Чоловік свою позицію з приводу квартири озвучив – він обмежувати себе й економити не збирається. Спадщини чекати теж не доводиться. І як жити далі?