Провчила меркантильну внучку клієнтки
Останніх шість років я працюю в меблевому магазині. Клієнтів доводиться бачити абсолютно різних.
Одного разу до нас в салон зайшла бабуся з внучкою. Бабусі близько 70, внучці 19 років. Начебто нічого незвичайного … тільки я була у них вдома на вимірі перед тим, як вони прийшли оформляти кредит.
З боку все могло виглядає. Внучка – добродушна людина, вона єдина бабусю любить і з нею спілкується. А ось якщо поспілкуватися довше, легко робляться більш правильні висновки: Внучка постійно крутиться біля бабусі, щоб «витягувати» її пенсію … з цієї пенсії у внучки з’являються нові джинси, кофточки, помади, гроші на нічні клуби … Дівчина при цьому не працює, вчитися чомусь теж не хоче. Дівчина давно є єдиною спадкоємицею квартири. Бабуся переписала на неї заповіт.
Звичайно, вся рідня живе по різних містах і (можливо) не дарма позбавлена спадщини. Але внучка як мінімум щодня підливає масла в вогонь своїми натяками: «одній мені ти потрібна», «їм і приїхати складно», «тільки я завжди з тобою» …
Бабусі, мабуть, недовго залишилося … хворіє чимось серйозним (конкретніше не вдалося дізнатися). Грошей на лікування немає. При цьому, замість того, щоб лікувати хворобу, внучка підбиває її робити ремонт.
Зовсім недавно у квартиру були поставлені нові вікна в кредит (оформлений на бабусю). Зараз внучка вирішила поставити нову кухню. Мабуть, внучка користується тим, що споживчий кредит отримати просто і він не вимагає поручителів. Оформить на бабуся багато кредитів, вона помре, а кредит спишуть. А вікна і меблі у квартирі, отриманій в спадок новенькі.
І ось сидять вони перед нами, бабуся простягає свій паспорт для кредитування, а я і не знаю навіть шкода мені її чи ні … З одного боку внучка поруч тільки для того, щоб гроші тягнути, а з іншого – жила б бабуся на самоті … хіба це краще?
Але кредит бабусі не схвалили. Мабуть, занадто великий внесок виходить разом з вікнами. І тут я пропоную оформити на внучку.
Бачили б Ви, як вона відмовлялася, придумувала будь-які причини, щоб цього не робити! Начебто і перед бабусею треба обличчям в бруд не впасти, і кредит на своє ім’я ой як не хочеться (ще працювати змусять). І років їй мало – не схвалять, і роботи немає – не схвалять і т.д.
Але я вже увійшла в азарт, тримала в руках паспорт внучки й зі словами: «Та хоч спробуємо, хіба мало, раптом дадуть. А ні, так ні. Ви ж так кухню хотіли, їхали … за спробу грошей не беруть.» і забивала дані в систему. Поки я забивала дані, внучка молилась, щоб не схвалили…
Але кредит з моєї легкої руки СХВАЛИЛИ. Коли я це сказала, у внучки було таке обличчя, ніби я їй оголосила смертельний вирок … Але, знехотя, вона присіла ближче і з кам’яним обличчям підписала документи. Все так само без єдиної емоції пішла з бабусею чекати кухню.
А ось у мене обличчя було веселе-веселе! Заслужено внучці, нехай влаштовується на роботу і виплачує, їй-то вже точно ніхто нічого не спише.