Просила допомогти з дачею після зими – ні син, ні дочка не почухалися навіть. Зате зараз навперебій намагаються сплавити мені онуків
Я з квітня місяця просила когось із своїх дорослих дітей допомогти мені на дачі. Там після зими треба було зняти віконниці, піч протопити, та й інші підготовчі заходи на сезон зробити. Місяць просила, кажу, свята якраз будуть, приїжджайте, допоможіть. Не обов’язково ж, щоб усе хтось один робив, можна якось поділити обов’язки, але ніхто з них не приїхав.
В травні до сусідки приїхав онук, ось він мені за тисячу гривень усе зробив. І віконниці зняв, і дров наколов, склав, і піч протопив, і допоміг витягнути речі на просушування, бо сама я спину зірвала б стільки тягати.
А рідні діточки навіть не подзвонили дізнатися, чи впоралася я там чи ні, потрібна допомога чи ні. Певне, не хотіли зайвий раз про себе нагадувати.
Ну, я теж не стала їм докучати, раз вони всі такі зайняті, на допомогу матері не знайшли і дня, то чого я їх турбуватиму. Займалася своїми справами потихеньку.
Будинок відмила, саджанці завезла, кілька разів у місто ще з’їздила, бо за один раз усе мені потрібне не змогла взяти, діти ж не могли мені допомогти, хоч і в дочки, і в сина машини є.
Дзвонити вони мені стали ближче до кінця травня вже. Справами одразу зацікавилися, як я там живу, як планую проводити літо.
– Та вашими молитвами, діти, все гаразд. А літо я на дачі проведу, навчилася сама справлятися. Десь сусіди допоможуть, десь самарозберуся.
Почали діти питати, чи я не хочу онуків на літо на дачу забрати. Це ж добре буде, якщо діти літо на природі проведуть, а не в місті. Мовляв, у дітей незабаром навчальний рік закінчується, хотіли б привезти їх до мене.
– Ми самі все привеземо, і онука, і речі, і продукти, – умовляла мене дочка.
Бач ти, одразу і час знайшовся, і машина, все прямо за помахом чарівної палички.
Син теж твердить, що готовий хоч зараз привезти онука, бо фактично навчальний рік уже закінчився, а дитина у телевізорі і в гаджетах сидить весь день.
Правильно, чого б мені зараз не привезти онуків. З дачею я розібралася, до проживання вона готова, навіть подушки з ковдрами вже просохнути встигли. Допомога мені вже не потрібна, тепер можна безбоязно на дачу їхати, чай, працювати не припашу, нічого поки що там робити.
Ось зуб даю, що коли мені знадобиться допомога на городі, ні зятя, ні сина я не побачу. Як не побачу і невістку з дочкою, коли треба буде ягоди збирати.
Хоча обіцяють, звичайно, що приїдуть, якщо потрібна буде допомога, але це поки що їм від мене щось потрібно. А як онуків сплавлять, то знову відмовки знайдуться.
Мені вже простіше сусідові з культиватором заплатити, він скопає, а ягоду я сама зберу скільки мені треба, решту нехай птахи їдять.
Відмовила я дітям, не візьму я онуків на дачу на літо. У мене тут справ непочатий край, коли мені ще за дітьми стежити.
Але вони не перестають надзвонювати. Донька навіть приїхати зволила, нібито побачитися, а то скучив онук за бабусею, аж сили немає. Півроку просила онука привезти, і ніяк, хоча в одному місті живемо. Дудки їм. Як вони до мене, так і я до них.