– Просто ми говоримо однією мовою. І взагалі, у нього є дівчина!

Нарешті нам знайшли нового співробітника на роботу. Іван успішно пройшов випробувальний період, дуже гармонійно влився в колектив, в якому було не так багато чоловіків. Він був  молодий, серйозний, симпатичний і дуже харизматичний – що нам, молодим дівчаткам ще потрібно?

З часом він все частіше почав спілкуватися з Інною. Зустрічалися вони на кухні за обідом, або коли вона до нас в кабінет приходила в гості поговорити – вона була симпатична і життєрадісна. З нею нам всім хотілося спілкуватися.

І ось вони з Іваном стали говорити на своїй, тільки їм зрозумілій мові, жартувати свої жарти, все частіше разом обідати, намагалися перетнутися за чаєм, враховуючи, що працювали вони в різних кабінетах. При цьому  вдаючи, що вони один до одного байдужі. А головна причина, чому вони самі від себе намагалися приховати, що між ними «щось є», – у нього була дівчина, з якою вони разом жили. Більше року, все серйозно.

Іван з Інною стали, як в школі, тієї самої парочкою, над якою всі жартують і зводять один з одним ще більше. Їй так і сказали, що між ними не просто іскра пробігла, а цілий феєрверк спалахнув. Інна так цьому загальному висновку здивувалася:

– Та ви що, дівчатка, всі це бачать?

– Звичайно, ми ж не сліпі.

Варто було їм з’явитися в одному приміщенні, вони один одного зачіпали, жартували, обговорювали якісь тільки їм одним в цьому світі цікаві гіпотези. Інна все намагалася укласти їх взаємну симпатію в якісь розумні рамки:

– Просто ми одного знака зодіаку, ми говоримо однією мовою. І взагалі, у нього є дівчина!

Вона вважала це несерйозним легким фліртом, адже він був молодший на чотири роки, у нього була дівчина, а у неї – дитина і їй незрозумілі гіпотетичні романи були зовсім не потрібні.

– Алла, дівчина – не дружина! – повторювали їй колеги.

Їх так звані відносини довго залишалися на цьому рівні шкільної закоханості, поглядів, хвилювань, образ, жартів і листувань. Одного вечора кілька людей затрималися після роботи, потім вирішили зібратися на загальній кухні, замовили піцу. У якийсь момент Інна залишилася з Іваном наодинці. Він подивився їй прямо в очі:

– У кіно підемо?

– Зараз?

– Так.

Інна за секунду все зважила: дитина з бабусею, вона вільна допізна і вона, сама не розуміючи, що робить, погодилася. А в голові все крутилося «Дівчина – не дружина!». «Врешті-решт, це просто кіно, туди й з подругами ходять», – заспокоювала вона сама себе, вже, однак, розуміючи підсвідомо, що вона потрапила і їй просто дуже захотілося з ним сходити в кіно і посидіти заради різноманітності без постійно проходячих туди-сюди колег і поза робочою обстановкою.

Вони йшли поруч в кіно, жартували, сміялися, намагалися один на одного не дивитися, тому що соромилися обоє. Іван купив квитки, вони влаштувалися поруч, хвилин через тридцять він простягнув свою руку до її руки: вона не стала чинити опір. Вони трималися за руки весь сеанс.

Більше нічого не сталося, він провів її до дому, вони розлучалися,  не з’ясовуючи, хто куди та до кого йде. Обоє були як в тумані й було зрозуміло – після цього вечора між ними закрався щось більше, ніж легкий службовий флірт.

Через місяць він пішов від дівчини, він по вуха був закоханий в Інну. Їй було погано і соромно від цього, але вона нічого не могла вдіяти з їх почуттям. Вони офіційно почали зустрічатися, він познайомився з її сином. Через рік вони одружилися. Такий ось передбачуваний хеппі енд. Шкода, звичайно, що такою ціною, але цим двом судилося бути разом, вони один для одного явно призначені були.

А дівчина його колишня? Вона не стала дружиною Івана, але незабаром вийшла заміж за іншого.