Проста життєва істина, яку багато хто зрозуміє лише в похилому віці

“Настав час можливостей!” – Кричать рекламні плакати. І всі кудись поспішають, тікають, їдуть.

Сидіти дома здається злочином, зрадою себе. Адже так багато треба встигнути, побачити, почути… І головне зробити.

Час – це гроші, а гроші – це можливості. Для тих, хто запряжений у цю велику колісницю, зовсім диким здається висловлювання буддистів:

Якщо ви можете провести абсолютно марний день абсолютно марним чином, значить, ви опанували мистецтво жити.

Моя подруга на ім’я Ольга жартує: якщо ти можеш провести абсолютно марний день марним чином, значить, хтось поруч із тобою працює за двох.

Одна письменниця говорила, що ніколи не розуміла лавочок у музеях. Навіщо довго дивитися на картини? Шукати у них прихований зміст, зашифрований художником?

А згодом і в неї з’явилася така картина, тільки не на стіні, а в ноутбуці. Коли погано на душі, вона відкриває файл і довго розглядає зображення: ряд сірих п’ятиповерхівок, ряд дерев, стежка під снігом, у вікнах горить світло.

У такому ж будинку мешкав її батько і дідусь, жила її тітка. Пам’ять зберігає спогади. Від того життя нічого не залишилося, тільки цей міський краєвид нагадує про нього.

З віком, ближче до пенсії, людина дуже змінюється.

Про внутрішні метаморфози пише італійський режисер Тоніно Гуерра:

1. Настає час, коли починаєш шукати собі в партнери людину, з якою слухатимеш дощ.

2. Ніжність. Це ніби вас погладив метелик або присів до вас на плече.

3. Самотність – також компанія.

4. Я вважаю божественним, коли йде сніг… І коли йде дощ, і коли листям шелестять дерева – це все дива, це грандіозні моменти у житті людини. І якщо шкода вмирати, то саме через ці божественні прояви. Це вистава життя, саме життя є божественне провидіння.

Для задоволення читанням потрібна бездіяльність. Потрібна неповторна впевненість у тому, що поспішати нікуди і що суть життя не в результатах, а в процесах.

Смакувати будь-який день – це і є мистецтво жити.