«Про сина давно вже нічого не чула, та й чути не хочу!»

–  І скільки років ви з ним не спілкуєтесь? – питаю сусідку,  а у самої серце почало поколювати.
– Так ось вже шостий рік. Він одружився на дуже красивій дівчині. Спочатку все було нормально. Я йому дзвонила кілька разів на тиждень, але він все зайнятий, все нема часу.  А потім у сина був день народження. Я купила торт, подарунок і вирушила до них в гості. І … – літня сусідка запнулася і опустила очі.
– І що сталося? – уточнила я.
– Та нічого такого. Невістка просто натякнула мені, що непрохані гості гірше татар. Я подивилася на сина, а Вадим навіть і кивком голови не заперечив. Тоді я торт в коридорі на трюмо поставила, а сама пішла геть.
З тих пір ми і не спілкувалися …

– А син за цей час жодного разу не дзвонив? – не могла я переварити те, що відбувається.
– Ні жодного разу. Хоча брешу. Один раз я до нього зателефонувала. Тоді якраз продавала свою трикімнатну квартиру. Там були співвласниками я і син. Ось я вирішила на старості років пожити по-людськи. Знайшла покупця, оформила угоду, запросила сина. Він спочатку відмовлявся, не розумів, що відбувається … Але я відразу ж йому сказала, що не хочу з ним з’ясовувати стосунки і його два роки не цікавило, що і як зі мною, тому і зараз нехай не цікавить. Це мої справи. Приїхав, все підписав, свою частку в грошах отримав і на цьому крапка.

– І як ви зараз живете? – здивувалася я.
– Так краще всіх! Батько Вадима пішов від мене тоді, коли йому виповнилося десять років. Я поставила на собі хрест і вирішила, що не буду своє особисте життя хоч якось реалізовувати – нехай все буде синові. Так ми і почали жити. Дуже спокійно, в любові і розумінні. До четвертого курсу інституту ми з Вадимом були дуже близькі. А потім він трохи віддалився, зняв з хлопцями квартиру і став жити окремо. Я була цьому тільки рада. Іноді телефонувала і питала, як справи, чи потрібна моя допомога … А потім він одружився і зовсім ми перестали спілкуватися. Якщо чесно, то дуже сильно прикро, але я тримаюся …

– І ви взагалі з тих пір не бачилися? – не перестаю її розпитувати я.
– Він мені дзвонив пару раз. Питав, що у мене сталося. Я все говорила, що у мене немає часу спілкуватися. А у мене і реально його немає. Я зараз живу в новобудові в однокімнатній квартирі. Нарешті збулася моя мрія. Я просто зачарована і житлом, і районом. Купила собі маленьку собачку, ось вигулюю її з такими ж собачниками, по виставках їздимо. Нещодавно відпочивала в санаторії. У мене багато друзів і знайомих, з якими у мене є час поговорити. А ось у сина на мене часу немає … Бачила його півроку тому в супермаркеті з невісткою. Вона була дуже сильно вагітною. Напевно, вже народила …

– І вам не цікаво, хто у вас – внук чи внучка?
– Цікаво, але не я повинна бігати за ними і дізнаватися таку інформацію. Це син повинен був подзвонити і про все розповісти. А так насильно до них напрошуватись я не буду.

Дуже шкода цю жінку і її єдиного сина. Але, можливо, їй просто зручно не спілкуватися з ним, а йому з нею ?! Як ви вважаєте? Чи потрібні такі зв’язки між родичами?