Про чоловіків, жінок і зради

Мою першу дівчину звали Вікторія. Але так як були ми тоді ще зовсім дітьми – наші стосунки обмежувались тільки прогулянками під місяцем,  поцілунками, триманням за руки і походами в кіно. Розмови про сокровенне, які тихо шепотілися один одному на вушко, теж були. І одного разу вона запитала:

– Слухай, а коли ти одружуєшся, дружині будеш зраджувати?

Всередині у мене все закипіло. Як можна таке подумати?!? Тим більше, що в ролі дружини я представляв тільки її!

– Да ти що? Ні звичайно! – з юнацьким запалом гаряче прошепотів я. І запитав у відповідь:

– А ти хіба будеш?

– Я буду! – спокійно і весело посміхнулася Віка.

Моїй образі і обуренню не було меж. І на цьому наші стосунки закінчилися.

З того часу пройшло багато років. У мене з’явилася сім’я, у неї теж. А одного разу ми абсолютно випадково зіткнулися в аеропорту.

Посиділи в кафе, розповіли один одному про сім’ю. Моя дружина тоді поїхала за кордон у відрядження, діти вчилися в університетах. Її чоловік  вже другий місяць був за сотні кілометрів, ​​а дочка працювала в іншому місті. А потім ми взяли таксі і поїхали в місто. Там зайшли в ще одне кафе – і я пив коньяк, а вона мартіні.

Не пам’ятаю, як опинився у неї вдома. А вранці вона запитала:

– Ти пам’ятаєш наші шкільні розмови?

Я згадав. І усвідомив, що вже тоді вона говорила правду. А я, ще не подорослішавши – брехав. Але щось в цьому неправильно! Як би все склалося, якщо ми були б чоловіком і дружиною?