– Правильно, що син від тебе пішов, не можна такі рішення одній приймати, – сказала свекруха, яка сама радила мені завагітніти потай від чоловіка

Моєї свекрухи, мабуть, ночами погано спиться, якщо за день вона не зробила жодної гидоти. Така ось мила людина мені дісталася в родичі. Втім, її я радо відношу до розряду колишніх родичів.

Чоловік вирішив зі мною розлучитися, коли дізнався, що я вагітна. Жодних інтрижок не було, дитина точно його. Я навіть нічого не робила, щоби ця вагітність настала.

Просто в організмі стався якийсь збій, пігулка не подіяла і ми зараз маємо те, що маємо. Я чекала, що чоловік буде невдоволений, але не думала, що дійде до розлучення.

Ми одружені вже п’ять років. Всі ці п’ять років чоловік чекає на ідеальний момент, щоб ми завели дитину. То квартири не було, то роботу треба міняти, то втомився, треба для себе пожити.

Квартира у нас з’явилася – мама відмовилася від спадщини бабусі на мою користь. Тож я стала володарем непоганої двокімнатної квартири. У ній, звичайно, був потрібний ремонт, але не капітальний.

З роботою у чоловіка два роки тому теж все вийшло благополучно. Потім чоловік відпочивав, не напружуючись на якісь зайві проблеми.

Я з дитиною не поспішала, хоча розуміла, що ще років зо три і питання стане ребром. А ось мама і свекруха мені всі вуха продзижчали.

“Треба швидше народжувати”, “а раптом не вийде”, “потім буде пізно”. Якщо моя мама такі розмови вела дуже обережно і намагалася сильно не тиснути, то свекруха навпаки.

Вона з першого року дошкуляла нам онуками, яких ми терміново повинні народжувати і надати їй няньчитися. Я переадресовувала всі її запитання до її сина.

Останній рік це вже була якась нав’язлива ідея. Мені вже не вистачало терпіння спокійно їй відповідати, я говорила, що не я сама тут вирішую взагалі, нехай іде синові мозок полоще.

– Так виношувати і народжувати тобі, а не сину! Будь розумнішою – візьми і завагітнів, а його потім перед фактом поставиш. Ну куди він подінеться?

Мені такі вчинки завжди здавалися підлими. Ти просто ставиш людину перед фактом. Це вибір без вибору. Тому я ніколи не збиралася це провертати.

Але все сталося само собою. І перші два місяці я навіть не здогадувалася, що з організмом щось не так. У мене буває збій циклу через нерви, тому тут я думала саме на це.

Однак коли стало нудити, я пішла за тестом і дуже здивувалася, побачивши дві смужки. Відразу до чоловіка не побігла, вирішила сходити до лікаря, уточнити і лише потім повідомляти чоловіка.

Все підтвердилося, я сповістила чоловіка про раптову радість, але її на його обличчі не було ні на грам. Я розуміла, що це надто несподівано, але те, що було далі навіть не розглядала.

Чоловік посидів мовчки, потім назвав мене зрадницею, зібрав речі і пішов, заявивши, що подаватиме на розлучення. До такого мене життя не готувало.

Чоловік потім написав довге повідомлення, що я спеціально це зробила, наплювавши на його бажання, а в такій сім’ї він жити не збирається, тож якщо я не дам йому розлучення, то жити зі мною він не буде однаково.

Свекруха, яка приїхала забирати речі, що залишилися, дивилася на мене вовком.

– Правильно син від тебе пішов, не можна такі рішення одній приймати, – підібгавши губи сказала мені людина, яка сама вмовляла зробити саме так.

Я не стала їй це згадувати, тому що хотілося вже швидше покінчити з цією неприємною історією. Бачити не хотілося ні чоловіка, ні його маму.

Для себе я точно вирішила, що народжуватиму. Квартира є, грошей зароблю, батьки не покинуть. Якось виживу. Ні колишній чоловік, ні його мама не матимуть до моєї дитини жодного стосунку. Не заслужили.