«Прання – це не твоє. Як і приготування їжі »- сказав мені коханий чоловік. Як я поступила з ним після таких слів

Одного ранку Паша встав не з тієї ноги. Це з ним трапляється досить часто. Мій чоловік, схоже, переживає кризу середнього віку.

Його майка, випрана мною напередодні, не відіпралась. А я не подивилася. Просто зняла висохлу і поклала в шафу.

І ось зранку він прекрасно «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це мабуть не твоє. Як і приготування їжі. Навіщо тоді братися? » – до речі сказано це було вельми на підвищених тонах.
Раніше я б ридала пів дня, тому що боляче чути це від коханої людини. Але зараз – не раніше.

З цього дня я просто перестала прати. І готувати. Зовсім.

Логіка моя проста до неподобства.

По-перше, я готую цілком смачно. Подобається всім, клянусь. Крім Паші. Тому що йому подай люля, йому випечеш пиріжки (і не шарлотку за 30 хвилин). Млинці його теж не влаштовують і так далі.

По-друге щоб одяг не відпирався це треба бозна в чому його забруднити. І Паша в цьому майстер. Лагодити машину в новій майці – будь ласка. Зняти то складно.

Тому Пашині маніпуляції про те, що я погана, мною були не прийняті. Від слова зовсім.

Я вчасно згадала про те, що я жінка, а значить повинна слухатися чоловіка. Чоловік сказав не прати.

Паші вистачило на тиждень. Він психував, сам прав свої речі. Сам готував собі їжу і дітям теж.

Причому після такого ранкового напуття він вкрай швидко відходить. Увечері прийшов просто душка.

Запитав, що на вечерю. А я сказала, що не знаю. Сказала, що Паш я вирішила тебе послухати і не братися. Прати це не моє, готувати теж.

Майже через десять років шлюбу до мене дійшло, що важливо цінувати свої нерви. І не давати їх тріпати нікому. Навіть найулюбленішим і близьким. Ось і всі мої висновки.

Як ваша думка з цього приводу?