«Прання – це не твоє, як і приготування їжі»- сказав мені коханий чоловік. Що я зробила з ним після таких слів

Одного ранку  мій Саша встав не з тієї ноги. Це з ним трапляється досить часто. Я вже говорила, що чоловік, схоже, переживає кризу середнього віку.

Його майка, випрати мною напередодні, так і залишилася з не відіпраною плямою.  Я на це не подивилася, просто зняла висохлу і поклала в шафу.

І ось зранку він прекрасно «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це мабуть не твоє. Як і приготування їжі. Навіщо тоді братися? »- до речі сказано це було вельми на підвищених тонах.
Раніше я б ридала пів дня, тому що боляче чути це від коханої людини. Але зараз – не раніше.

З цього дня я просто перестала прати… І готувати… Зовсім…

Логіка моя проста до неподобства.

По-перше, я готую цілком смачно. Подобається всім,  крім Саші. Тому що йому подавайй люля, йому випікай торти (і не шарлотку за 30 хвилин). Млинці його теж не влаштовують і так далі.

По-друге, щоб одяг не відпирався, це треба бозна в чому його забруднити.  Саша в цьому майстер. Лагодити машину в новій майці – будь ласка. Одягнути домашню футболку для такої роботи йому занадто складно.

Тому, Сашині маніпуляції про те, що я погана, мною були не прийняті. Від слова зовсім.

Я раптом згадала про те, що я жінка, а значить повинна слухатися чоловіка. Чоловік сказав не прати.

Саші вистачило на тиждень. Він психував, сам прав свої речі, сам готував собі їжу, і дітям теж.

Причому після такого ранкового напуття він вкрай швидко відходить. Увечері прийшов просто душка.

Запитав що на вечерю, а я сказала, що не знаю. Сказала, що Саш я вирішила тебе послухати і не братися. Прати це не моє, готувати теж.

Майже через десять років шлюбу до мене дійшло, що важливо цінувати свої нерви. І не давати їх тріпати нікому. Навіть найулюбленішим і близьким. Ось і всі мої висновки.

Як ваша думка з цього приводу?