Позичила рідній дочці гроші в борг під відсотки…
– Я з дитинства всього в своєму житті добивалася сама! – любить повторювати п’ятдесятилітня Леся Михайлівна. – Сама вчилася, працювала, робила кар’єру відкладала гроші … Все, що маю сьогодні – тільки моя заслуга!
Леся Михайлівна – жінка яскрава, впевнена в собі, сучасна, досі багато працює, але і повноцінно відпочиває: подорожує по світу, спілкується з людьми. З близьких у неї тільки доросла дочка, у якої вже своя сім’я і маленька дитина.
До молодій сім’ї Леся Михайлівна не лізе – у них своє життя, у неї своє. Дочці в декреті живеться непросто, але кожен сам коваль свого щастя. І проблем теж, вважає жінка. Виходити заміж за чоловіка, у якого ні кола, ні двора, народжувати дитину саме зараз і сидіти з нею вдома дочку ніхто не змушував. А вже брати квартиру в кредит – тим більше. Але молодим захотілося все і відразу. Вони не скаржаться, але Леся Михайлівна бачить, що з фінансами у них все погано. Після всіх виплат залишається тільки на макарони.
– Ну як же так? – хвилюється хороша подруга Лесі Михайлівни. – Ти он за кордон з’їздила, а рідний доньці в мороз з дому вийти немає в чому … Неправильно це якось …
– А що, мені її до пенсії одягати-взувати? – знизує плечима Леся Михайлівна. – Вона доросла вже, працездатна, дитину народила. Чоловік у неї є, ось нехай він їй все і купує. Мені ось свого часу ніхто не допомагав. Я з дитиною на руках пробивалася одна, а їх все-таки двоє … Нехай самі справляються! А то швидко на шию сядуть. Як зараз модно: з дитиною посидь, грошей дай, та ще й слова проти не говори! .. Ні. Вийшла заміж – сама-сама … …
Втім, Леся Михайлівна вважає, що дочці вона і так допомогла прекрасно: позичила гроші на початковий внесок. Під відсотки, правда. Менші, ніж банківські, але все ж. Самі б вони цю суму не накопичили ні за що.
Тут теж маленька хитрість: дочка думає, що Леся Михайлівна, в свою чергу, зайняла ці гроші у подруги. Тому і віддати треба з відсотками. Насправді подруга матері ніякого відношення до грошей не має.
– Якби вони знали, що гроші мої, обов’язково почалися б затримки платежів – адже мама може і потерпіти, нікуди не дінеться, – пояснює сої інтриги Леся Михайлівна. – А тут все-таки чужа людина гроші чекає, не мама рідна, підводити ніяково. Тому платять більш-менш вчасно.
Обмежують себе майже у всьому, економлять на їжі, м’ясо купують тільки дитині. Але що поробиш, борг треба віддавати. Передають гроші матері, а та ніби як «віддає потім подрузі». Подруга про аферу попереджена, при нагоді Лесю Михайлівну перед дочкою прикриє, але, мабуть, вперше за їх багаторічну дружбу зрозуміти такого вчинку не може.
У неї самої син-підліток і влаштовувати такі атракціони власній дитині подруга, за її словами, ні за що б не стала. Наживатися на своїх – так ну! Вже зі своєю щось дитиною всім можна і поділитися.
Але Леся Михайлівна вважає інакше. Їй ці гроші теж не з неба впали. Це подушка безпеки в старості. До пенсії купить на них квартирку, буде здавати і жити спокійно, ні від кого не залежачи.
До того ж допомога дорослим дітям – це в кінцевому підсумку ведмежа послуга. Легкі гроші – погані. Хочуть жити добре – нехай крутяться.
Дати гроші в борг під відсотки рідній дочці, яка до того ж сидить з маленькою дитиною – це нормально, чи все-таки дикість? Можливо чесніше зовсім не давати, якщо не хочеш допомагати безкорисливо?
Чи це цілком нормальні відносини дорослих людей – борги потрібно віддавати, а не «тягнути з батьків» до самої смерті?