Посадила на шию колишню невістку

– Ні, ну ти уявляєш! – з обуренням розповідає тридцятивосьмирічна Єлизавета. – Учора надвечір ми матері вже хотіли «швидку» викликати, погано їй було … Я на дачі у свекрухи, мама в місті одна, я вже стала дивитися платні «швидкі» … Мама вмовила цього не робити, випила ліки, лягла. Я всю ніч на голках, вранці їй дзвоню, кажу, ну як ти? А вона – все нормально, я на роботу йду. Я мало не впала! Ну яка робота? Вона вчора пластом лежала …

… Матері Єлизавети, Діні Миколаївні, шістдесят три. Все життя вона працювала на досить-таки не складній посаді, але недавно її звідти акуратно випровадили на заслужений відпочинок: місце комусь сподобалося. Діна Миколаївна відпочивати не стала – влаштувалася касиром в продуктовий магазин, до великого незадоволення дочки.

– Я їй уже сто разів говорила – ну куди тобі працювати! – зітхає Єлизавета. – Здоров’я вже не вистачає. Пора вдома сидіти, відпочивати, книги читати, варення варити, займатися собою. А вона мені – ну яке собою, мені онуків треба на ноги піднімати! .. Вона невістці, Юркіній колишній дружині, платить типу аліментів, уявляєш? Замість Юрка! Тому і волочиться на цю свою роботу з останніх сил!

Юрка – молодший недолугий син Діни Миколаївни і брат Єлизавети – розлучився з дружиною, залишивши її з двома дітьми, і пішов в туман. Аліментів не платить, і взяти з нього нічого – він не працює. Діна Миколаївна давно вже махнула на сина рукою, хоча далося це непросто і не відразу.

– Вирвала його з серця! – зітхає вона. – Де він тепер і з ким, мені більше не цікаво … Нехай живе, як знає!

А ось колишню невістку Любу Діна Миколаївна дуже шкодує. І допомагає їй і дітям. Практично вся зарплата касира, гроші, які дістаються з таким трудом, йдуть Любі на дітей.

– Син аліменти не платить і не платитиме! – пояснює Діна Миколаївна. – Доводиться це робити мені! Дітей адже ростити треба … Поки є сили, буду працювати і їм допомагати.

Старший онук перейшов до другого класу, молодшій дівчинці чотири з половиною роки. Люба не працює, за словами Єлизавети, і не збирається. У її доньки якась складна патологія нирок, лікарі категорично не рекомендують хворіти на ГРВІ, тому садочок для дівчинки виключений.

– І ось здорова діваха тридцяти двох років сіла на шию пенсіонерці! – обурюється Єлизавета. – Ні, я все, звичайно, розумію, дітей треба ростити, але … до чого тут моя мама? Вона їй тепер взагалі ніхто! Невже не соромно брати гроші у пенсіонерки? У матері тиск, артрит, ноги набрякають, в інші дні вона ледве ходить, хоча старається…

Люба з перемінним успіхом намагається щось заробити в інтернеті, але в основному, звичайно, живе на гроші, які їй дає Діна Миколаївна і іноді підсовують власні батьки.

– Іванка треба в школу збирати! – стурбовано зітхає Діна Миколаївна. – В цьому році вже не перший клас, так що буде легше, але все одно, стільки всього треба! Взуття, зошити, штани на розмір більше вже, і однією парою не обійдешся … Внучці теж одяг потрібна на осінь, взуття …

Єлизавету всі ці розмови жахливо дратують. До слова сказати, у неї теж двоє дітей, материних онуків. Але справа, впевнена Єлизавета, зовсім не в тому, що її діти отримують від бабусі менше, ніж діти брата. Навіть якщо мати щось їй дає, а також пропонує, Ліза завжди відмовляється – категорично не хоче сидіти ні у кого на шиї.

– У мене є совість! – каже Ліза. – Ми з чоловіком ні у матері, ні у свекрухи ніколи копійки не брали, ні для себе, ні для дітей. Наші мами своїх дітей вже виростили! З усіма труднощами і проблемами ми повинні справлятися самі …

***

Невістка дійсно неправа – не можна брати останнім у пенсіонерки? Її діти – тільки її проблема. Не виходить нічого струсити з колишнього чоловіка – йди працюй сама, або мужика шукай, або вигадуй щось інше. Але сидіти на шиї у колишньої свекрухи зовсім неправильно. Була б ще свекруха багата, з квартирами-заводами-пароплавами, ну ще куди не йшло.

А тут свекруха сама ледве зводить кінці, працює на важкій роботі …

Або правильно все: виховала свекруха сина-виродка, який не платить дітям, нехай платить сама? Дітей треба ростити і крапка. А зовиці нічого втручатися не в свою справу?

Як вам ситуація? Що думаєте?