Попросили свекруху сидіти з дитиною, а завиця кричить і протестує

Лілія з чоловіком приїхали в Київ чотири роки тому, зняли крихітну квартиру, влаштувалися на роботу. У планах було посилено працювати, збирати початковий внесок, через п’ять-шість років взяти іпотеку і тим самим закріпитися в столиці.

І спочатку все йшло добре, навіть зі значним випередженням графіка. Втім, в процес втрутилися обставини – а саме, несподівана вагітність. Рік тому народилася дитина і з грошима стало туго. Які вже тут накопичення, коли доводиться знімати житло і жити втрьох на одну зарплату.

– А тепер  наша Зоряна трохи підросла, треба мені виходити на роботу і активно допомагати чоловікові! – пояснює Ліля. – Але куди дитинку? Ми вже і так, і сяк думали. Няню наймати сенсу немає, це вся моя зарплата буде йти. Мама моя допомогти не може, вона ще молода і працює. А свекруха давно на пенсії. Подзвонили їй, запитали … Звісно, якби вона відмовилася, ніяких претензій і образ би не було. Але вона погодилася! Спасибі їй безмежне! ..

У свекрухи Лілії, Світлани Борисівни, крім сина, є ще й дочка Оля, якій майже сорок. Дочка теж свого часу виїхала в Київ, вийшла в столиці заміж за досить забезпеченого чоловіка, народила  двох дітей. Діти вже підлітки, але Оля й досі не працює: зарплата її чоловіка це дозволяє. Господарством, при наявності  хатньої робітниці, вона теж не перевантажена.

– Вільного часу у неї багато, ось вона і пхає носа в усі питання, навіть ті, які її зовсім не стосуються, – пояснює Ліля.

З братом Оля близько не спілкується, не дивлячись на те, що тепер вони обоє в Києві – правда, в різних районах, досить далеко один від одного, але все ж. Само собою зрозуміло, що і не допомагала новоспеченим киянам ніяк. Племінницю, наприклад, за рік подивитися так і не прийшла – хоча на народження прислала з кур’єром невеликий подарунок і на цьому все.

Водночас досить активно Оля спілкується з матір’ю, яка живе в Черкасах. Років сім тому вона купила матері ноут, навчила користуватися  і дзвонить відтоді практично кожен день. Дізнається новини, розпитує про здоров’я, про плани, вітає зі святами й так далі. Звісно, мати поділилася з дочкою планами щодо того, що збирається їхати в Київ сидіти з внучкою й Ольгу, за висловом Лілі, від цієї новини просто «рве на частини.»

– А ти знаєш, що матері шістдесят сім років? – з обуренням вимовляє невістці по телефону Оля. – З однорічною дитиною вона може і не впоратися! У неї не найміцніше здоров’я, тиск, спина болить, їй відпочивати треба, а не з однорічною дитиною сидіти! Відчепіться від матері! Вирішуйте свої проблеми без неї. Я зі своїми дітьми сиділа сама, мені ніхто не допомагав!

Лілія в шоці від такого напору зовиці.

– Я взагалі навіть не знала, що у неї мій номер є, дуже здивувалася, коли вона мені зателефонувала вперше! – розповідає Ліля. – Ми ледь знайомі, бачилися лічену кількість разів. І тут – ні «привіт», ні «як справи», а відразу шквал обурень і докорів … Начебто це особисто їй доведеться сидіти з нашою дитиною!

Брата Оля теж дістає.

– Ти невдаха! – кричить вона йому в телефонну трубку. – Жебрак! Збирай манатки і їдь в Черкаси! Не хочеш? Тоді заробляй нормально, щоб не вішати свої проблеми на матір і наймай своїй дитині няньку! .. Чоловікові в столиці отримувати таку зарплату, як у тебе, просто соромно! Влаштовуйся на другу роботу, йди вагони грузи по ночах! ..

Загалом, зовиця буквально “рве і мече”, намагаючись не допустити приїзду матері до брата …

Як вважаєте, Ліля права, Ольга просто божеволіє від неробства і лізе абсолютно не у свою справу?

А може бути, права Оля? Вона просто шкодує і захищає матір. У шістдесят сім років сидіти з однорічною дитиною, та ще в чужій знімній квартирі, та ще при нестачі коштів – дуже непросто? І правильно, що вона втручається, адже мова про рідну матір?