Помста жіночого колективу

Оля працювала в невеликій фірмі. В неї бумо 10 співробітниць і начальник, якого майже не було на місці, завжди в нього якісь справи і переговори.

В жіночому колективі вони часто радились між собою  та обговорювали свої проблеми. Проблем у кожної з жінок була своя дюжина. Одна за бабусею мусить доглядати, в іншої троє дітей, а колишній чоловік не платить аліментів. У когось проблеми з житлом, у когось зі здоров’ям. Хтось не може завагітніти вже 5 років, а хтось знайти хорошого чоловіка.

У Олі теж ще недавно все було погано – чоловік сильно пив. І, хоча всі в один голос твердили  – йди, мовляв, алкоголік – це назавжди, не псуй життя ні собі, ні дитині,  Оля все ніяк не наважувалася кинути свого п’яницю. У світлі моменти чоловік був просто ідеальним. І в очі загляне, і чай наллє, і слово хороше скаже, які треба, і в домі все зробить. Дитина його тверезого дуже любить. Біда тільки в тому, що такі «світлі» періоди ставали все рідшими і коротшими, а загули все страшнішими …

На роботі Олю дуже шкодували, входили в положення. Вислуховували, втирали сльози. Радили бігти від алкаша без оглядки. І тільки вже Оля наважиться бігти, збереться з силами, глядь – а вдома ніби все налагоджується. І знову по колу … І не було б щастя – так нещастя допомогло.

В один зі своїх загулів чоловік потрапив в реанімацію, ледве вижив, злякався до втрати пульсу – жити-то, як з’ясувалося, хочеться всім. Вийшов з лікарні, закодувався.

– Та дурниці це кодування! – говорили Олі на роботі дівчата. – Зірветься! Рано чи пізно. Ось побачиш. І буде ще гірше.

Оля і сама вже втомилася вірити. Однак цього разу місяці йшли, а чоловік тримався. Став просто іншою людиною. З роботи бігом додому, і вечерю приготує, і з дитиною займається. Ремонт затіяв, поступово вилизав всю квартиру, все своїми руками – шпалери поклеїв, плитку поклав, полички якісь навісив. Через рік машину купили.

На  роботі  в Олі з’явилася вакансія з хорошою зарплатою – влаштувався, працював, всі ним були задоволені. Дитину в 1 клас відвів, перед цим в ремонті класу брав участь, вчительку вразив в хорошому сенсі слова своїм завзяттям і талантами. В рот не брав ні краплі. На святах пив сік або лимонад. Навіть ліки на спирту не приймав.

– Ну нарешті хоч у кого-то в нашому колективі все добре! – посміхалися  Олі колеги.

Чоловік просив другу дитину, і Оля, дивлячись на його вчинки, погодилася. Проконсультувалися з лікарями, завагітніли. Свого часу урочисто всім колективом проводили Олю в декрет, подарували візок, вітали, бажали щасливого материнства.

Буквально перед самими пологами на роботі трапився корпоратив. Олю теж звали, але в той вечір їй якось не здорово стало і чоловік пішов один. За своїм звичаєм, пив лимонад і звично вже відбивався від наполегливих пропозицій випити ну хоч келих шампанського.

І хтось із цих жінок, прекрасно знаючих нюанси життя цієї родини, з тих, хто ще недавно вітав Олю з виходом в декрет – потихеньку взяв і налив йому в склянку з лимонадом горілки. Свято ж, нехай вип’є. Хто це зробив, тепер не зрозуміти. Чи то та, яка завагітніти не могла багато років. Або та, яку заміж не беруть. А може бути, та, яка на п’яти квадратних метрах тулиться з сім’єю. Або мати-одиначка. Або всі разом домовилися подивитися, що буде далі.

Чоловік зірвався, життя у Олі з дітьми стало нестерпним.

– З алкоголіками завжди як на пороховій бочці! – зітхають тепер тітки на колишній Оліній роботі, розповідаючи цю стару історію новачкам. – Ось у нас в колективі зовсім недавно випадок був … Хоч і три роки не пив мужик, а все одно кінець один. Вона сама винна, отримала по заслугах. Треба було відразу йти. І не народжувати від алкоголіка. І не працювати з чоловіком в одній компанії. І не пускати чоловіка одного на корпоративи. І взагалі, в житті все гладко не буває …