Поки була потрібна няня, бабусю на море брали з собою, а тепер вона їм не потрібна
Марта Григорівна багато років дуже допомагає своїй єдиній дочці з дітьми. У неї дві внучки – шестирічна Ліда й дванадцятирічна Каріна. Бабуся практично виростила їх з пелюшок. Марта Григорівна дотепер бере дуже активну участь в їх житті: допомагає старшій з уроками, водить молодшу на гуртки й взагалі, постійно на підхваті.
Дочка з зятем звикли багато подорожувати і як тільки у них з’явилися діти, стали брати з собою Марту Григорівну – для допомоги з дітьми. У поїздках Марта Григорівна доглядала за внуками, відпускала молодих на екскурсії та погуляти вечорами.
Втім, треба віддати належне, дочка з зятем теж давали бабусі й особистий час протягом дня, і можливість подивитися світ. Були в декількох країнах Європи, в Туреччині, в Греції, в Таїланді. Марта Григорівна, яка ніколи до того за кордоном не бувала, дуже полюбила ці поїздки. Але тепер, мабуть, «халява» скінчилася.
Само собою зрозуміло, що їздила Марта Григорівна за рахунок зятя. Сама вона на пенсії, а тому дозволити собі такі подорожі не може. Молоді оплачували і переліт, і готелі на всіх. А тепер без них і не з’їздити нікуди …
– Я дочці подзвонила, кажу, ви на море коли, летите? Вона зам’ялася спочатку, потім говорить – так, мовляв, в Чорногорію полетимо через два тижні. Ну все ясно! Мене ніхто не запрошує. Нянька більше не потрібна!
Матеріально молоді дочка з чоловіком живуть нітрохи не гірше, ніж, наприклад, минулого року, коли подорожували всі разом. Зять працює у великій компанії, отримує надбавки та бонуси, кар’єра у нього пре вперед і вгору. Донька не працює і не збирається – сидить з дітьми, ходить по салонах краси та спортклубах. Сім’я явно не потребує: купують обновки й гаджети, ходять до ресторану, міркують про те, що взимку треба буде міняти машину …
Тобто бабусю не беруть на море не тому, що грошей раптом не стало, саме через це Марті Григорівні й прикро.
– Та не переймайся ти, – заспокоює жінку сусідка. – Врешті-решт, їх теж можна зрозуміти. Хочеться з’їздити сім’єю. Внучки вже великі, не думала ж ти до п’ятнадцяти років з ними їздити?
– А я вважаю, що могли б і мені оплатити відпустку, хоч невелику! – запально каже вона сусідці. – У санаторій би мене відправили, наприклад. Невже не заслужила? Я теж на море хочу! Мені ці поїздки потрібні для здоров’я. У мене на морі тиск нормалізується, суглоби не болять, всі болячки проходять …
Як вважаєте, обґрунтовані претензії? «Молоді» дійсно поводяться неправильно: поки потрібна була нянька, тягали бабусю за собою. А як діти виросли – вона їм більше не потрібна?
Дійсно це прикро, коли діти ось так зібралися і поїхали у відпустку, не сказавши ні слова і не покликавши з собою, або Марта Григорівна трохи знахабніла?
Чи може, і справді зять повинен їй тепер оплачувати відпустки окремо, раз можливість є?