Поки була потрібна моя допомога, невістка мене мамою називала, а як стала на ноги, так “ну що ви знову нас дьоргаєте”

Невістка дуже м’яко стелила, коли їй потрібна була моя допомога, а щойно потреба в ній відпала, одразу ж показала своє справжнє обличчя.

Почала хамити, кидати трубку, обурюватися, що я їх із сином дістала своїми дзвінками і таке інше. Хоча до цього спілкувалася з милими усмішками, дзвінким голосочком, називала мене мамою. Ангел небесний, а не невістка була.

Вона і до весілля поводилася як сама скромність. Очі в підлогу, голос тихий, вся така скромна і вихована. Я відчувала, що це ширма, але не думала, що за тією ширмою така хамка виявиться.

Коли невістка завагітніла, а трапилося це відразу після весілля, сваха перебувала в іншому кінці країни у старшої дочки. У тієї народилася дитина і мама поїхала допомагати няньчити онука.
До пологів другої доньки мама невістки планувала повернутися, але там вийшло так, що старша дочка завагітніла другою дитиною, і вагітність була складною.

Так що сваха нікуди не смикалася, взагалі не було зрозуміло, коли вона повернеться, тому всі надії на допомогу з майбутньою дитиною моя невістка могла пов’язувати лише зі мною.

Я з першого дня виписки майже цілодобово перебувала у них вдома. Допомагала готувати, забиратися, заколисувала малюка, виходила з ним гуляти. Загалом допомагала у всьому.

Навіть невістка це визнавала, не забуваючи повторювати, що не знає, як би вона тут взагалі вижила одна, надто багато турбот лягло, вона стільки не чекала.

– Ой, мамо, не знаю, що б я без вас робила, – частенько голубилася вона до мене.

Але дитина зростала, невістка освоювалася, а там і її мама повернулася в рідні краї. І ставлення до мене у невістки різко змінилося.

Ніяких більше добрих слів, дзвінків, щоб дізнатися про самопочуття та справи, а коли я дзвоню сама, то вислуховую невдоволений голос і говорить вона крізь зуби.

Перестала дзвонити невістці, вирішила, що через сина дізнаватимуся, як там у малюка справи, запрошуватиму його в гості, а то мене вони до себе не звуть.

А якось я сама зібралася, попередила, що приїду, привезу пирогів і на онука заразом подивлюся. Мені невістка заявила, що в них плани і на мене не чекають.

Я попросила сказати, коли я можу приїхати, невістка сказала, що не знає, але якщо що, вона мені зателефонує. Тільки поки що не подзвонила.

Навіщо мені ці нервування? Я вирішила, що раз так сталося, то я спілкуватимуся з сином. Але невістку це не влаштовувало. Вона якось взяла трубку, коли він не бачив, і спитала, чого я їх постійно смикаю.

– У нас своя сімʼя, що ви постійно до нас лізете? Вам робити більше нема чого?

Ось і вихована скромна дівчина. Правильно, їй зараз від мене нічого не треба, у неї мама на підхваті, якщо що. Тож зі мною можна й так спілкуватися.

Прикро, що невістка виявилася такою байдужою. Я зраділа, що синові добра дівчина дісталася, але поспішила. Я їй тепер не вірю, хороша людина так би чинити не стала.