Подзвонив мені кум, почав жалітися на своє життя. Не може виїхати на заробітки і сидить без роботи, грошей немає. – іСлухай, ти маєш сто штук, а я сиджу босий, може кинеш мені пару тисяч? Я не витримав і відповів йому не перебираючи слів

Послухавши скиглення кума, про те, що в нього нема грошей, а сиджу в окопі і маю сто тисяч, я не витримав і перебив його:

– Слухай, куме, ні я, ні мої побратими, які пішли по мобілізації уявлення не мали куди нас відправлять, тим більше скільки будуть платити. Ми ніде не ховалися, а пішли виконувати обовʼязок. Коли 26 лютого мені прийшла повітска, я й уявлення не мав, що буде далі. І знаєш, що я тобі скажу? Добре, що таких, як ти тут немає!

Бо якщо ти життя прирівнюєш до грошей, лікті кусаєш, хто тут скільки получає, сто тисяч чи не сто тисяч, я ці гроші ще навіть на очі не бачив. Але таких, як ти, ту потрібно… – не встигнувши договорити, я почув в слухавці гудки.

Більше мені мій кум не дзвонив, але зате часто дзвонить моїй дружині з тим самим проханням. Ну що ж, вiйнa показала його справжнє обличчя. Таких ледей вже не виправити.