– Подумаєш, одну квітку нещасну зірвала – так на її місці завтра нова виросте. Це ж маленька дитина, яка ще не розуміє багато чого. А ви закрийте свій…

В нас дуже хороший район. Наше подвір’я завжди чисте і прибране. На першому поверсі нашого будинку живе наймиліша на світі бабуся. Її просто обожнюють всі мешканці будинку.

Всю свою енергію вона спрямовує на вирощування невеликого квітника – прямо перед її вікнами розкинулися клумби з квітами: тюльпани, петунії, чорнобривці та айстри змінюють одні одних, радуючи око перехожих яскравим цвітінням і ніжним ароматом.

Бабуся невтомно працює з квітня по вересень у своєму квітнику: просапує, поливає, удобрює. У неї зовсім немає часу засиджуватися на лавочці, уподібнившись іншим бабусям. Зате інші бабусі є не тільки «цінителями квіткової краси», а й правоохоронцями, охоронцями моральності нашого будинку.

Ми поверталися з покупками з магазину, коли почули крики та нецензурну лайку. Підійшовши ближче, побачили  жінку в рожевій сукні та  дівчинку років п’яти з винувато опущеною головою. Над ними статуєю Феміди височіла Ніна Іллівна – наша старша по будинку, призначена мешканцями на цю посаду за любов до справедливості та хороші організаторські якості.

Завдяки їй в нашому домі чисто і затишно, на кожному поверсі в діжках ростуть квіти, які поливають самі мешканці, і щорічно на ремонт будинку виділяється певна сума, яка раніше успішно «пропадала» при іншому організатору.

Як з’ясувалося, дівчинка з сусіднього під’їзду захоплено грала на майданчику, а постом підбігла до клумби та зірвала квітку. Як на зло, в цей час відкрилася вхідні двері й на вулицю вийшла Ніна Іллівна. Від її чіпкого погляду не сховалася нещасний квітка петунії в руках дитини.

– Дівчинко, ти навіщо тут квіточки рвеш? – гучним голосом прокричала Ніна Іллівна.

А потім пішла «танком» на матір:

– Що ж Ви  дочку свою не вчите хорошим манерам? Це що ж це таке діється, одні люди працюють, спини не розгинаючи – квіти садять, щоб краса була навколо, а інші разом зі своїми дітьми приходять і всю красу топчуть і зривають. Я вимагаю, щоб на цьому самому місці Ви тепер посадили нову квітку! А на майбутнє врахуйте…

– Ще чого!!!  Нічого ми тут саджати не будемо! Подумаєш, одну квітку нещасну зірвала – так на її місці завтра нова виросте. І взагалі, це ж маленька дитина, яка ще не розуміє багато чого. А Ви закрийте свій …

Закінчення «концерту» ми чекати не стали та, покинувши поле бою, поспішили додому. На наступний день стараннями Ніни Іллівни навколо садка з’явився низенький пластиковий парканчик.

А Ви як думаєте, з якого віку дитину треба привчати до дисципліни та дотримання порядку в громадських місцях? Чи дозволена зривати квіти дітям? Чому?