Подруги навчили Діану, як зі свекрухою розмовляти і що робити, коли чоловік уранці на роботу піде.

Коли свекруха вдень пішла на прогулянку, Діана зателефонувала своїм подругам і сказала, що вони можуть прийти.

– Скільки в нас часу? — спитали подруги, коли зібралися на кухні.

– Година, – відповіла Діана. – Не більше. Саме стільки свекруха дає мені на приготування обіду.

— Встигнемо, — впевнено відповіли подруги, — слухай уважно та запам’ятай.

А в цей час Зоя, яка гуляла в парку, що поряд з будинком, раптом почала сильно гикати.

«Та що це таке? – думала вона. — Мабуть, згадує мене хтось. Не інакше. Діана, мабуть. Хто ще. Вона. Адже їй я вже цілий місяць життя псую, з першого дня, як вона до нас переїхала після весілля. Вона! Більше нема кому».

Зоя подивилася на годинник.

«Час додому, — подумала вона. — Невістку надовго одну залишати не можна. Невістка завжди має пам’ятати, хто вона є в будинку чоловіка. Невістка завжди повинна бути у напрузі. Тому що в спокійній обстановці у невістки можуть неправильні думки в голові з’явитися. Піду, нагадаю їй про те, хто у хаті господиня».

А в цей час подруги вже прощалися з Діаною у передпокої.

– Все зрозуміла? – запитали подруги перед відходом.

– Все, – відповіла Діана.

– Головне, зроби так, як ми тебе навчили, тоді у вас все буде чудово.

– Дякую, дівчатка. Я, звичайно, зроблю так, як ви сказали. Але мені здається, що це надто жорстоко.

— З такою свекрухою, як Зоя Павлівна, інакше не можна, — відповіли подруги. – Або ти її втихомириш, або вона розведе тебе з чоловіком. Ти хочеш розлучитися з чоловіком?

– Не хочу.

— Тоді втихомири її треба.

– Я постараюся.

– Не треба старатися. Просто зроби так, як ми тобі сказали.

Коли Зоя підійшла до під’їзду, подруги Діани виходили з нього.

— Доброго дня, Зоя Павлівно, — вітали вони Зою. – Як ваше здоров’я? Добре виглядаєте.

— Ви, бува, чи не до Діани приходили в гості? — спитала Зоя.

— Ні, Зоя Павлівно, — впевнено брехали подруги. – Як можна? Діана тепер заміжня дружина. І нам до неї ходити не можна. Хіба що на день народження, та й то з вашого дозволу. Ми до Віри ходили!

— Вони приходили до мене, Зоя Павлівно, — підтвердила Віра.

— Ну, якщо до тебе, то гаразд, — сказала Зоя. — А ти коли заміж збираєшся, Віра?

– Та ось, Зоя Павлівно, все ніяк пару відповідну знайти не можу, – відповіла Віра.

— Нахабна ти, Віра, — сказала Зоя. — Пощастило тобі, що ти не моя невістка, бо я тобі влаштувала б. Пару вона шукає відповідну.

— Пощастило, Зоя Павлівна, ваша правда. Ще як пощастило.

І подруги, сміючись, пішли у своїх справах, а Зоя увійшла до під’їзду.

Увійшовши до квартири, Зоя відразу накинулася на невістку і стала її лаяти за те, що вона погано прибрала квартиру. Після цього пообідала та пішла спати. Прокинулася, коли з роботи прийшов син.

— Ну, як ви тут? — радісно поцікавився Леонід. – Сьогодні не сварилися без мене.

– Твоя мама знову обзивала мене, – поскаржилася Діана. — І знову щипала!

– Мама? Невже це правда?

— Ні, звичайно, синочку, — тихо й лагідно відповіла Зоя. — Нічого не було. Просто я зробила їй зауваження, що вона погано прибирає квартиру. І зробила це дуже чемно і тактовно.

— Не сваріться, — сказав Леонід. – Мені це не приємно.

— Добре, синочку, — лагідно відповіла Зоя. — Ми не сваритимемося. Ти згодна, Діана?

А Діана нічого не сказала. Але поки чоловік не бачить, вона хитро подивилася на свекруху, зловила її погляд і весело підморгнула.

«Та вона зовсім, чи що, — здивовано подумала Зоя. – Не інакше. Підморгує мені тут. Зовсім страх загубила. Але нічого, нічого. Ось завтра Леонід піде на роботу, я їй покажу, як єхидно мені підморгувати».

Настав ранок наступного дня. Леонід одягався у передпокої. Діана та Зоя сиділи на кухні.

— Чоловіка не хочеш проводити? — спитала Зоя.

— Хотіла, Зоя Павлівна, — ліниво відповіла Діана, — але тепер, коли ви спитали, передумала.

«Ну, ти дивися, — подумала Зоя, — дівчинка сміливою стала. Зі вчорашнього все не відійшла. Не інакше як засіб проти страху прийняла».

– А чого передумала? — із викликом спитала Зоя.

– А щось усяке бажання зникло, як тільки ваш голос неприємний почула, – відповіла Діана.

«Нахабна невістка — мрія свекрухи! — радісно подумала Зоя. — Таку ще вчити та вчити. А я вже нудьгувала. Думала, що вся робота зроблена. Та ні. Тут ще працювати та працювати. Але нічого. У мене багато часу. Встигну».

— Ну-ну, — сказала Зоя.

– Ну-ну, – відповіла Діана.

«Зараз, дівчинко, зараз, — думала Зоя, — вже незабаром. Ось тільки Леонід піде на роботу, і я почну виставу. Спочатку скажу тобі, хто ти є і що я про тебе думаю. Потім кілька слів про твою зовнішність. Потім плавно перейду до питання про твою моральність.

Обов’язково висловлю сумнів щодо того, що дитина, яку ти чекаєш, від мого сина. Після цього пошлю тебе в магазин, а сама ляжу поспати. Подивимося, чим даси відповідь.

Добре, якщо ти огризатимешся. А ще краще, якщо руку на мене піднімеш. Буде що синові розповісти. Втім, навіть якщо ти нічого такого робити не станеш, я все одно Леоніду розповім щось цікаве про тебе. Ще не знаю, що саме я йому розповім, але обов’язково придумаю щось таке, щоб йому за тебе соромно стало.

І ти можеш скільки завгодно переконувати його, що нічого такого не було. Він не повірить. Тому що як можна повірити, що рідна мати зводитиме на свою невістку настільки жахливий наклеп. Звичайно ж, він буде впевнений, що я кажу правду, а ти все брешеш».

– Я пішов, – сказав Леонід, – дивіться тут, не сваріться без мене.

Двері зачинилися. Зоя посміхнулася і подивилася на Діану.

— Отже, дівчинко, — сказала Зоя. — Спершу хочу, щоб ти знала…

— Хвилинку, Зоя Павлівно, — зупинила її Діана, — перш ніж ви продовжите, хочу, щоб ви дещо дізналися. Щоб після цього не було претензій до мене.

– Що дізналася? Які ще претензії?

— Юридичного характеру, Зоя Павлівна.

— Що ти несеш? Який ще юридичний характер?

— Я це до того кажу, щоб ви потім не скаржилися синові та ще комусь, що я вас не попередила.

– Про що не попередила?

— Про те, що вчора вдень, доки ви гуляли, ми з подругами по всій квартирі встановили відеокамери.

– Які ще відеокамери?

– Маленькі такі. Які записують як зображення, а й звук.

— Брешеш!

– Ось ще чого. Дуже мені треба вас дурити. Та ви самі помилуйтеся.

І з цими словами Діана надіслала Зої на телефон відеозапис. На якій Зоя поливала брудом невістку, щипала її, а та весь час жалібно нила і вибачалася.

— Так ось чому ти так дивно поводилася вчора, — задумливо промовила Зоя, коли переглянула та прослухала відеозапис. — А я думаю, чого це ти раптом таку скривджену корчиш. Тепер зрозуміло. Виявляється, ти на приховану камеру працювала.

— На неї, Зоя Павлівна, на неї.

— А чого синові мене вчора не здала?

– А навіщо? Щоб він вас назад до вашої квартири відправив? Яку ви здаєте.

— Ну, і відправив би. Тобі то що?

— А мені нічо. Невигідно просто.

– В сенсі?

– В прямому. Ви мені тепер віддаватимете половину доходу від квартири, яку здаєте.

– Що?

– Не перебивайте. Це по-перше. А по-друге, прибиранням квартири та готуванням займатимемося по черзі.

У цей момент Діана згадала, що подруги вчили її іншому. Що займатиметься прибиранням квартири тепер буде лише свекруха.

«І не надумай шкодувати її, — вчили подруги. — Бо ми тебе знаємо. Напевно, запропонуєш їй прибиранням по черзі займатися. Так от, подруго, щоб цього не було. Інакше вся робота нанівець. Зрозуміла?»

І Діана відповіла їм, що зрозуміла, і обіцяла зробити так, як вони навчають.

– Втім, ні! – рішуче заявила Діана. — Жодної черги. Квартиру прибиратимете ви.

— А якщо я відмовлюсь?

— А от якщо ви відмовитеся, тоді цей запис виявиться у вашого сина. І він зрозуміє, що ви вже довго обманюєте його. А зараз йдіть і приготуйте мені каву. І швидше.

— А чи не боїшся, що я знайду ці камери?

— Шукайте. Тільки довго шукати доведеться. Вони такі маленькі, маленькі, і їх дуже багато. Але навіть якщо ви їх знайдете, я інші встановлю.

І Зої нічого не залишалося, як прийняти умову невістки та піти готувати їй каву. А потім Зоя займалася прибиранням квартири та приготуванням обіду.

А коли Зоя зазирнула в спальню і покликала невістку обідати, Діана взяла тапок і кинула у свекруху. Та жбурнула тапок назад у Діану і вилаяла її.

— Зоя Павлівна, за що ви мене знову  лаєте? – заплакавши, сказала Діана. — Я нічого вам не зробила. Тільки хвилину тому лягла. Зараз посплю п’ять хвилин і приготую вам обід. Адже я в квартирі вже забралася.

Сказавши це, Діана ще хвилину вдавала, що плаче. А потім раптом різко заспокоїлася, посміхнулася і підморгнула свекрусі.

— Чого сумна, Зоя Павлівна? Адже все добре. Скоро обідатимемо.

Зоя від побаченого просто обімліла.

— Це що за комедія? — спитала вона.

– Все нормально, Зоя Павлівно, – вже спокійно і позіхнувши, відповіла Діана. — Зайве виріжу, залишу тільки, як ви кидаєте в мене тапок і поливаєте брудом. Монтаж! Ну, ви знаєте.

За півроку свекруха не витримала і повернулася до своєї квартири.