Подруга знала про мої фінансові проблеми, але це не завадило їй висміяти мій подарунок перед усіма гостями

Все-таки інколи справжня суть людини відкривається, коли їй до рук потрапляють гроші, хай не мільйони, але такі, щоб він на твоєму фоні міг почуватися вище, краще, успішніше. Адже до цього моменту оточуючі можуть навіть не розуміти, що за людина поряд із ними. Моя подруга саме з такої категорії людей, як би мені не було боляче це визнавати.

Олена колись була моєю сусідкою, тож потоваришували ми ще в дитячій пісочниці. Ходили до одного садка, потім до одного класу, навіть за однією партою сиділи. У дев’ятому класі посварилися якось і навіть півроку потім не спілкувалися, вдавали, що навіть не знаємо один одного, але потім якось непомітно помирилися під час іспитів, стрес зближує, мабуть.

Моя мама не була у захваті від нашої дружби, Їй взагалі родина подруги не подобалася. Точніше, Олену виховувала одна мама, яка тривалий час намагалася збудувати своє особисте життя. Мабуть, це моїй мамі не подобалося. Але я в ці дорослі проблеми не вникала.

Для мене Олена була хорошим другом, щоб мама там не говорила. А вона говорила багато. В основному про те, що в Олени в голові вітер і жодних життєвих устремлінь. А мені треба спілкуватися з хлопцями, які хочуть чогось досягти у житті і щось для цього роблять.

Не знаю, з чого мами мали такі висновки, але подруга насправді навчалася не дуже. Їй деякі предмети давалися складно, та вона й не намагалася якось особливо розбиратися. А ось своїй зовнішністі подруга приділяла дуже багато уваги. Тож у нас був баланс – я їй даю списувати, вона мене фарбує. Ох, як мою маму це злило, але вдіяти вона нічого не могла.

Після школи я вступила до одного вузу, куди й хотіла, а Олена – куди пройшла. На подив усіх, заміж першою вийшла з нашої парочки я. Скромне весілля зіграли за тиждень після випускного. Чоловік був офіцером і треба було вирушати на місце служби. Домовилися, що він приїде, на місці облаштується, а потім викличе мене, щоб я не їхала на пусте місце.

Але заміжня я була лише три роки. Помотавшись з чоловіком по гарнізонах, народивши йому дитину, я спіймала його на місці злочину на зраді. Він навіть перепрошувати не став і спокійно погодився на розлучення. Я з однорічним сином повернулася до батьківського дому до мами.

З Оленою ми по приїзду зустрілися, але миттю, часу розводити туруси на колесах не було ні в мене, ні в неї. Я намагалася зрозуміти, як жити далі, у подруги були свої справи.

Приблизно через рік моє життя увійшло до нормального русла. Я знайшла роботу, мама пішла на пенсію і почала сидіти з дитиною. Щоправда, з аліментами від колишнього чоловіка все складалося дуже сумно. Допомоги від нього не було ніякої, тому що він встиг одружитися і в новій родині у нього народилася двійня. А він і раніше платив дуже неохоче.

Тож фінансове становище залишало бажати кращого. Доводилося старанно економити на всьому, щоби не влипнути в борги. Але я намагалася не сумувати.

З Оленою ми спілкувалися рідко. У неї життя кипіло і вирувало. Вона міняла вже третю роботу за рік, а ще готувалася до весілля. Збулася її мрія успішно вийти заміж. Точніше, мала збутися.

Наречений у подруги був за гроші, мав свій бізнес і активно розвивався. Поки що не мільярдер, але в коштах вже не соромився і обдаровував свою наречену щедро. Буквально два місяці тому Олена хвалилася новенькою іномаркою, яку їй презентував чоловік.

На весілля подруга мене запросила, що мене й потішило. Що ж дарувати?

Я перебрала в голові купу варіантів, доки не зупинилася на якісній постільній білизні. Коштувало воно за моїми мірками чимало – близько трьох тисяч. Але мені казали, що комплект бамбукової постільної білизни може коштувати ще дорожче. Хоч і це було для мене ударом по гаманцю. Адже до весілля ще й себе треба якось упорядкувати.

Витратилася я на цей захід неабияк, хоча це тільки за моїми мірками. Для Олени, у якої тільки одна сукня коштувала близько тисячі доларів, мої витрати були смішні, звісно.

У день урочистостей я просто дивувалася, наскільки все зроблено за вищим розрядом. І розуміла, що я тут явно не у своїй тарілці, хоч мені цього ніхто не демонстрував спеціально. Олена на мене уваги не звертала, але я розуміла, що їй зараз взагалі нема до чого, їй хотілося, щоб все пройшло ідеально.

Коли настав час дарувати подарунки, я піднялася з місця, сказала привітання, передала подарунок, який Олена відразу розкрила і витягла на загальний огляд. Ще й прокоментувала в дусі “могло бути і гірше, дякую, що не набір ганчірок для підлоги”, дослівно я не згадаю, тому що у вухах у мене вже дзвеніло. Пам’ятаю єхидний голос Олени, сміх гостей та щось говорив ще ведучий.

Я дочекалася моменту, коли всі пішли танцювати і пішла додому. Було дуже прикро, що Олена так вчинила.

Сама я на це запитання не змогла відповісти, але він мене не відпускав. Через кілька днів я таки знайшла в собі сили задати його Олені.

– Ні, ти теж така цікава! А як я мала на ці ганчірки дешеві реагувати? Ти їх із бабусиної скрині дістала чи що?

– Ні, купила спеціально у подарунок. Ти знаєш, який у мене дохід. Чого ти чекала, ключі від вертольота?

– Могла б і підготуватися. Або взагалі б не приходила, щоб не ганьбитися, – відрізала подруга.

Хоча я дуже сумніваюся, що подруга. Поки ми з нею одну булку на двох лопали – була подруга. А зараз ні, тепер я не її рівня. Але досі не розумію, навіщо тоді вона взагалі мене запрошувала?