Всім привіт. Розповім про дуже неприємну для мене ситуацію, пов’язану з подругою-вегетаріанкою. Відразу обмовлюся – ніякого негативу до людей, які мають відмінні від мене харчові уподобання, я не висловлюю, вважаю, це справа кожного.

Хочеться людині їсти одні овочі – будь ласка, і приготую навіть такий овочевий обід, якщо в гості прийде веган до мене, картопельки в мундирі з капустою квашеною, наприклад. Любить людина м’ясо і курку – і до цього ставлюсьз розумінням, на шашлики покличу.

Всі з різними «тарганами» в голові, для одних – вегетаріанці – зло, для інших – м’ясоїди.

Хтось яйця не їсть, хтось – цукор, я сама, наприклад, кави не п’ю взагалі ніколи і не пробувала навіть. Все просто – мене з дитинства від запаху каламутить, нудить, неприємний він мені.

Як до смаку цей напій – не знаю, але вдома банку завжди тримаю. Іноді чоловік п’є, більше – для гостей, багато ж без кави не живуть. Чашки тільки прошу потім самим мити після себе і все, ніяких проблем.

Тому, коли моя подруга після 30 років раптом вирішила стати веганом, я до цієї заяви спокійно поставилася. Хіба мало причин.

Люда, а так її звуть, людина доросла, її справа. Попросила тільки, щоб перед приходом в гості побажання до їжі озвучувала, я сама не дуже ясно уявляю, що готувати можна, що не можна.

Нашій дружбі і зустрічам хоч удома, хоч в гостях або кафе перші 2-3 місяці, поки Люда входила в смак і експериментувала з продуктами, особливо і не заважало нічого.

Подумаєш, приготую я не картоплю з м’ясом на вечерю, а гречку і салат з огірків, помідорів із зеленню. Іноді це і корисніше навіть для організму. Тим більше яйця, молоко, хліб житній подруга не викреслила з раціону, олію теж.

А ось потім почалися дзвінки різні. Спочатку Люда почала розповідати всім, як це здорово – бути веганів і їсти лише рослинну їжу.

Я не підтакувала, але і не сперечалася, за компанію салатик жувала, люблю я їх теж, що тут заперечувати. Під мяско б смачніше, але навіщо подрузі настрій псувати.

У компанії знайомих теж спочатку нормально до таких розмов ставилися, місяці два, всім же цікаво запитати, що їсть тепер, як на фігурі відбився перехід. А ось потім такі повчання набридли.

Почалося з того, що підемо з 3-4 подругами або сім’ями в кафе, а Людка почне всім тикати – навіщо замовили шашлик або піджарку, рибу та інше. Шкідливо, не можна, совісті і моралі немає у всіх.

Люди і жартувати, і огризатися почали, мовляв їж сама свою траву, не подобається – сиди і мовчи. Дійшло до того, що багато пересварилися з нею, і в гості навіть перестали запрошувати.

І вдома у мене сварки почалися – якщо прийде , попередивши, я салат зроблю, картопля, фруктів побільше куплю, а не тільки дітям. А позапланово загляне ввечері – і пішло-поїхало. І м’ясо шкідливо, і вбивці ми, і трупоїди та інші кари небесні на наші голови.

Чоловік у мене людина спокійна, але і йому набридло. Прийде Люда, а він спеціально на кухню зайде, шматок ковбаси дістане і стоїть, жує задоволений. Та аж біситься. А він ще й сала пошукає, і котлет попросить посмажити. У відповідь на її претензії – «Мій будинок, що хочу, те і їм, не подобається – бувай».

А вчора у мене день народження був, дата не кругла, та й відзначати не хотілося. Батьки далеко у нас, по телефону привітали, на роботі з дівчатами посиділи з тортом, в загальному, додому тільки сусідів покликала так пару подруг. І Люда прийшла, як не покликати, стільки років дружили.

А що у нас готують зазвичай? Котлет м’ясних насмажила, 2 салати зробила, з сиром і шинкою та мімозу. Пюре, нарізку овочеву, фрукти на стіл купила різні. Не за столом ж весь вечір сидіти, а перекусити та поговорити потім.

Сусіди раніше прийшли, потім Люда намалювалася. Я якраз котлети з духовки дістала на деку. Син відвернув, покликав до кімнати. Кажу, Люда, проходь, я зараз.

І що я через пару хвилин побачила на кухні, коли прийшла? Людка спокійно всі котлети з дека у відро для сміття згребла. У мене навіть на кілька секунд дар мови пропав.

– Ти ідіотка, – кажу, – чи що?

– Ні, це ви ідіоти, раз м’ясо їсте і здоров’я губите!

Загалом, не знаю, що б я їй наговорила, якщо б чоловік на кухню не зайшов. Той відповів коротко, тільки матюгнулся пару раз, та Люді вимітатися запропонував, раз замість мізків кукурудза проросла і зерна пшениці.

Ось так, через котлети і дружба наша, я думаю, закінчилася. Мені прикро, перед гостями теж незручно, хоч і намагалися все в жарт це звернути.

Вечір не пропав, сусідка додому збігала, холодець принесла, я з морозилки пельмені домашні дістала, зварила. Але на душі – досі неприємно.

Як думаєте, невже у людини насправді вегетаріанство мозок відбило? Адже давно приказка відома – в чужий монастир зі своїм статутом не ходять.

Сиділа б, мовчала, жувала овочі, хто б слово сказав?